Інновації в стоматології

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ОЦІНКА БІОХІМІЧНИХ МАРКЕРІВ АНТИОКСИДАНТНО- ПРООКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ В ГОМОГЕНАТАХ ЯС ЕН ЩУРІВ НА ТЛІ ФІКСАЦІЇ ІМПЛАНТАТУ ТА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

А.Ю. Адубецька — 2024-10-30

Останні дослідження в галузі стоматології зосереджені на впливі оксидативного стресу на запальні процеси після фіксації імплантатів, що може спричиняти ускладнення. Тому актуальним є пошук нових терапевтичних підходів для мінімізації цих негативних наслідків і забезпечення антиоксидантного захисту. Метою дослідження було оцінити біохімічні маркери антиоксидантно-прооксидантної системи в яснах щурів при фіксації імплантату та вплив лікувальних заходів на ці маркери за допомогою експерименту. Матеріали та методи. У дослідженні було використано 45 щурів самців 7-місячного віку, середньою вагою 340-370 г. Тваринам дослідних груп фіксували імплантат, і з наступного дня перорально вводили комплекс препаратів; контрольній групі у тому ж об’ємі вводили воду. Щурів розподілили на 3 групи. По закінченні експерименту проводили відсепаровування ділянки слизової оболонки ясен для біохімічних досліджень: визначали показники антиоксидантно-прооксидантної системи. Статистично значущу відмінність між альтернативними кількісними ознаками з розподілом, відповідним нормальному закону, оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Результати дослідження. Дані демонструють, що фіксація імплантату викликає значні зміни в яснах щурів: наявність запальних процесів, інтенсифікацію процесів ПОЛ, а також одночасне зниження активності антиоксидантного захисту в тканинах ясен. Застосування розробленого лікувального комплексу препаратів на тлі фіксації імплантату призводить до нормалізації цих показників, що практично відповідають показникам інтактної групи. Висновки. Отримані результати свідчать про розвиток оксидативного стресу і запального процесу в тканинах ясен після імплантації. Застосування лікувального комплексу препаратів ефективно знижує оксидативний стрес та відновлює антиоксидантний захист, що свідчить про його потенційну ефективність у профілактиці та лікуванні запальних ускладнень після імплантації, з перспективою впровадження в клінічну практику.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ОЦІНКА АНТИОКСИДАНТНИХ ФЕРМЕНТІВ У СИРОВАТЦІ КРОВІ ЩУРІВ ПІД ВПЛИВОМ МОДЕЛЮВАННЯ ГІНГІВІТУ ТА ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

С.А. Шнайдер — 2024-10-30

Антиоксидантний захист організму відіграє ключову роль у підтриманні гомеостазу та попередженні пошкоджень тканин, спричинених оксидативним стресом. Хронічні запальні процеси, зокрема гінгівіт, супроводжуються порушенням балансу між активними формами кисню та антиоксидантними системами, що призводить до руйнування клітинних структур і розвитку захворювань пародонту. Незважаючи на активні дослідження у цій галузі, роль антиоксидантних ферментів при гінгівіті та їх реакція на лікувально-профілактичні заходи залишаються недостатньо вивченими. Метою дослідження була оцінка впливу лікувального комплексу препаратів на активність антиоксидантних ферментів у сироватці крові впливом моделювання гінгівіту та проведені профілактичних заходів. Матеріали та методи. У дослідженні було використано 30 щурів лінії Вістар самців 1-місячного віку, середньою вагою 65–75 г на початок експерименту та 200–210 г у кінці експерименту. Щурів розподілили на 3 групи. Матеріалом для біохімічних досліджень слугувала сироватка крові білих щурів. В сироватці крові дослідних щурів визначали активність каталази, глутатіонредуктази та супероксиддисмутази. Статистично значущу відмінність між альтернативними кількісними ознаками з розподілом, відповідним нормальному закону, оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Результати дослідження. У щурів з модельованим гінгівітом спостерігалося значне зниження активності каталази (на 32,1%), глутатіонредуктази (на 38,5%), а також незначне зниження активності супероксиддисмутази. Під впливом лікувального комплексу препаратів відновлювалася активність антиоксидантних ферментів, досягаючи рівнів інтактної групи. Висновки. Застосування лікувального комплексу призводить до ефективного зниження оксидативного стресу та відновлення антиоксидантного захисту в умовах гінгівіту, що вказує на перспективність його використання для профілактики та лікування запальних захворювань пародонту.

АКТУАЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ СПОЛУЧНОТКАННОГО АУТОТРАНСПЛАНТАТУ ПРИ ДЕНТАЛЬНІЙ ОДНОМОМЕНТНІЙ ІМПЛАНТАЦІЇ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Є. Ю. Нєженцев — 2024-10-30

Зубні імплантати сприяють поліпшенню функції ротової порожнини та якості життя пацієнта при адентії. Дентальна імплантація має забезпечувати остеоінтеграцію та стабільність твердих і м’яких тканин. Для успішного тривалого функціонування зубних імплантатів необхідними умовами є стабільність імплантату та підтримання стабільності рівня кісткового гребеня, оскільки зменшення його кісткової тканини є загрозою втрати протезних конструкцій. Мета роботи. Провести літературний огляд щодо доцільності застосування при дентальній одномоментній імплантації вільного сполучнотканного аутотрансплантату. Матеріали та методи. Пошук літературних джерел проведено в міжнародних наукометричних базах даних: Scopus, Web of Science, PubMed, Google Scholar. Глибина пошуку – 15 років (з 2008 р. до 2023 р.). Результати. Одномоментна (негайна) дентальна імплантація має великі перваги перед відстроченою імплантацією. На сьогодні встановлено, що наявність сполучнотканинного прикріплення в ділянці периімплантат-м’які тканини забезпечує біологічний бар’єр альвеолярної кістки від навколишнього середовища ротової порожнини. Представлений огляд складається з двох частин: спочатку проаналізовано дані щодо оптимального місця забору вільного сполучнотканного аутотрансплантату, оскільки розташування донорської ділянки може вплинути на форму трансплантата і його склад; у другій частині проведено аналіз існуючих даних досліджень щодо частоти та ефективності застосування сполучнотканного аутотрансплантату при дентальній одномоментній імплантації. Висновки. Проведений літературний огляд свідчить про те, що використання вільного сполучнотканного аутотрансплантату є ефективним методом підвищення ефективності дентальної одномоментної імплантації порівняно з ксеногенною колагеновою матрицею, оскільки дозволяє забезпечити збереження об’єму твердих та м’яких тканин навколо імплантату, гарних естетичних результатів та підвищенню якості життя пацієнтів. При цьому оптимальним місцем забору вільного сполучнотканного аутотрансплантату є бугристість верхньої щелепи. Таким чином, застосування при дентальній одномоментній імплантації вільного сполучнотканного аутотрансплантату є актуальним і доцільним.

ПРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ХІРУРГІЧНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ КІСТ ЩЕЛЕП

В.В. Ододюк — 2024-10-30

Мета роботи. Проведення огляду досліджень присвячених хірургічним методам лікування кіст щелеп у дітей. Матеріали і методи дослідження. У дослідженні був застосований бібліосемантичний метод огляду та аналізу наукових джерел. Літературний пошук актуальної для нас тематики проводився з використанням наступних пошукових систем : PubMed, Free Medical Journals, Medline, MedNet, Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського. Результати та їх обговорення. В статті наведено короткий опис проаналізованих досліджень. В результаті проведеного інформаційного пошуку та відбору публікацій, які відповідали поставленим критеріям, було сформовано 24 закордонних публікацій, 6 вітчизняних. Хірургічне лікування на сьогодні є одним із основних методів лікування кіст щелеп, завданням якого є усунення оболонки кісти та індукція процесу регенерації кісткової тканини в ділянці ураження. Розглядаючи історичний аспект, першими методами лікування кіст була деепіталізація епітелію шляхом обробки порожнини кісти 10% йодом, карболовою кислотою, азото-кислого срібла. Методика передбачала часткове видалення кісти та обробку порожнини розчином. Дана методика до сих пір використовується в певних країнах. На даний час є багато способів лікування кіст щелепи. В статті описані методи які було запропоновано нашими та зарубіжними авторами. Висновки. Вибір методу лікування кіст щелеп залежить від віку дитини, періоду прикусу, етіології та локалізації кісти. Parch 1 та Parch 2 і на сьогодні залишаються основними методами лікування кіст щелеп. Запропоновані модифікації методик цитотомії та цистектомії не отримали широкого застосування в практиці. У дітей в період змінного прикусу основним методом лікування є цистотомія.

РОЗПОВСЮДЖЕНІСТЬ, РІЗНОМАНІТНІСТЬ ПІДХОДІВ ДО ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ СНЩС

А. М. Прощенко — 2024-10-30

Мета роботи. Вибір оптимального метода лікування розладів СНЩС (скронево нижньощелепного суглобу), що його викликають та супутніх факторів, які його обтяжують. Робота зубощелепного апарату схожа на унікальний точний механізм. У його роботі крім зубів і м’язів беруть участь нижньощелепні суглоби, нейром’язова мережа, кістки та зв’язки. Будь-які втручання в цей механізм, наприклад, протезування зубів, при неправильному проведенні можуть порушити його роботу. Наслідком цього порушення стануть головні болі, проблеми з лицьовими нервами і навіть порушення в роботі шийних відділів хребта. Щоб подібного не сталося, при протезуванні та лікуванні зубів важливо максимально точно відтворити те, що було дано природою. СНЩС є одним з найбільш часто використовуваних суглобів в організмі. Люди використовують його, щоб їсти, говорити та навіть дихати. СНЩС – це пара суглобів, які з’єднують щелепну кістку з черепом. Розлади СНЩС відносяться до будь-якого болю і дисфункції в суглобах або м’язах, що оточують їх. Дисфункція СНЩС – це захворювання, при якому страждає, безпосередньо суглоб. Порушення фізіологічного співвідношення зубів (оклюзії) та взаємодії цих компонентів, організм, компенсує за рахунок інших систем. Виникає не фізіологічне положення голови, викривлення шиї, лицьові та головні болі, порушення роботи щелепного суглобу, неправильна постава, які впливають вже на здоров’я в цілому. Оскільки розлади СНЩС мають різноманітні причини, існують також різні варіанти лікування цього стану. Запропоновано безліч інструментів, протоколів, методик і тестів СНР (скронево-нижньощелепних розладів), проте жодного з них не визнано остаточним чи найвичерпнішим методом лікування. Висновок. Головною метою нашої статті було порівняння ефективності різних форм концепцій та підходів до лікування функціональних розладів СНЩС. Вибір оптимального методу лікування розладів СНЩС необхідно проводити з урахуванням положення головки нижньої щелепи, характера зміщення суглобового диску, наявності чи відсутності больового синдрому, супутніх місцевих та загальних факторів, які його обтяжують.

УЧАСТЬ БАКТЕРІАЛЬНИХ ПРЕПАРАТІВ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ КАНДИДОЗНОГО УРАЖЕННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

В.І. Фесенко — 2024-10-30

Резюме. В огляді літературних джерел представлені дані щодо сучасних поглядів на використання бактеріальних препаратів (пробіотики, пребіотики та синбіотики) при лікуванні грибкової інфекції ротової порожнини. Метою цього огляду було зібрати різні дослідження, зосереджені на механізмі дії пробіотичних штамів на Candida sp. та обговорити їх вплив на профілактику загострень та рецидиву кандидозу. Пробіотики застосовують при різних захворюваннях, що супроводжуються порушенням балансу в біотопах організму. Сучасні про біотичні препарати володіють кислото- та антибіотикостійкістю, підходять для використання в різних вікових групах при захворюваннях, які спричиняються мікотичною інфекцією. Як представники нормальної мікрофлори, пробіотичні штами (Lactobacillus spр., Bifidobacterium spр.) впливають на такі функції, як підтримка колонізаційної резистентності, продукція метаболітів для макроорганізму, регуляція місцевої та адаптивної імунної відповіді. Серед властивостей пробіотиків є протигрибкова дія за рахунок сумісної агрегації, зміни рН ротової порожнини з утворенням молочної кислоти та інших органічних кислот, які інгібірують вірулентність клітин Candida та продукцію Н2О2, що дає змогу їх використання при кандидозному ураженні СО. Результатами дослідження встановлено, що кишкова паличка Escherichia coli (штам MG1655) знищує Candida albicans (штам SC5314) in vitro. Було виявлено, що Escherichia coli продукує розчинний фактор, який вбиває Candida albicans, дія якого, у свою чергу, є залежною від концентрації магнію в крові Висновки. Отримані результати обґрунтовують доцільність подальшого вивчення протигрибкової активності бактеріальних препаратів у хворих з інфекцією ротової порожнини, обумовленою грибами роду Candida. Подальше вивчення їх властивостей дозволить розширити діапазон використання пробіотиків.

АНАЛІЗ ДАНИХ ВЗАЄМОДІЇ БАЗИСУ ЗНІМНОГО ПРОТЕЗА З ТКАНИНАМИ ПРОТЕЗНОГО ЛОЖА (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

І.В. Янішен — 2024-10-30

Протезування пацієнтів, які втратили всі або частину зубів, залишається складною і невирішеною проблемою. Під час планування конструкції протезів і на етапах їх виготовлення виникають численні медичні та технологічні проблеми, що пов'язані з необхідністю оптимального розподілу жувального навантаження на тканини альвеолярного відростка та частини щелепи. Останні дослідження показують, що деякі проблеми вдосконалення клінічних і технологічних методів виготовлення знімних пластинкових протезів досі залишаються нерозв'язаними. Це стало підставою для нашого огляду наукових джерел. Метою нашого дослідження було проаналізувати наукову літературу для розробки теоретичної основи виготовлення функціонально ефективних знімних ортопедичних конструкцій зубних протезів, використовуючи модифіковані зуботехнічні матеріали. Матеріали та методи дослідження. Згідно з даними ряду авторів, до 29±0,9% пацієнтів не використовують знімні ортопедичні конструкції зубних протезів через запальні процеси слизової оболонки під основою протезу, дискомфорт або больові відчуття, що виникають внаслідок невідповідності базису протеза і протезного ложа. Різні фактори, такі як пористість, внутрішні напруги, деформації та підвищений вміст мономеру в базисних матеріалах, були предметом вивчення багатьох вчених. Встановлено, що використання формувальних матеріалів з підвищеною міцністю та дисперсністю, застосування силіконових розділових шарів, методів ливарного пресування, полімеризація під повітряним тиском при повільному охолодженні кювет з подальшою витримкою протезів у воді значно покращує фізико-хімічні властивості пластмас. З цього можна зробити висновок, що, незважаючи на сучасні методи та варіанти виготовлення пластинкових протезів, а також спроби покращення їх фізико-механічних властивостей, необхідні подальші дослідження для підвищення якості ортопедичного лікування знімними конструкціями зубних протезів.

ІНДЕКС ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕНСИВНОСТІ КАРІЄСУ ЗУБІВ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ВІКУ

А.Ю. Ніконов — 2024-10-30

Мета дослідження. Стоматологічне здоров’я дітей завжди є надзвичайно важливою проблемою в сучасному суспільстві. За даними ВООЗ, захворюваність на карієс зубів у різних країнах і серед різного контингенту коливається від 80% до 98%. Існує достатньо методів оцінки активності та поширеності каріозного процесу у дітей раннього віку, але не всі можуть об’єктивно відражати клінічну ситуацію у ротовій порожнині в залежності від віку. Так, індекс кп не дає повної картини інтенсивності карієсу в тимчасовому прикусі тому, що не враховує кількість зубів у порожнині рота, яка залежить від віку дитини, та не враховує кількості видалених зубів й зубів із ускладненим карієсом. Метою наших досліджень було проведення оцінки інтенсивності карієсу зубів у дітей раннього віку за допомогою індексу кп та пропонованого нами індексу ІК(тз); провести аналіз недоліків застосування індексу кп у дітей раннього віку, та порівняти дані з даними індексу, який ми пропонуємо. Матеріали та методи дослідження. Нами обстежено 110 дітей, віком від 11 до 37 місяців, які мали карієс зубів та його ускладнення. Пацієнти були поділені на сім груп, в залежності від віку. Визначали індекс кп та нами запропонований індекс ІК(тз). Провели порівняльний аналіз отриманих даних. Наукова новизна. На нашу думку, індекс кп не показує всієї картини поширеності каріозного процесу в тимчасовому прикусі, особливо при ранньому дитячому карієсі. Запропонований нами індекс ІК(тз) враховує вік, кількість зубів, що прорізались, кількість зубів уражених карієсом, кількість зубів з ускладненням карієсу та кількість видалених зубів. Висновки. Аналіз отриманих даних дозволив нам дійти висновку, що індекс ІК(тз) дозволяє враховувати всі особливості плину каріозної хвороби у дітей молодшого віку, що надає можливість більш ефективно планувати профілактичні заходи (призначати ендогенну та екзогенну профілактики), прогнозувати перебіг хвороби.

ОЦІНКА ТОЧНОСТІ ФІКСАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО СПІВВІДНОШЕННЯ ЩЕЛЕП В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СПОСОБУ РЕЄСТРАЦІЇ

Р. А. Котелевський — 2024-10-30

Центральне співвідношення щелеп – одне з самих суперечливих питань в стоматології. Навіть визначень цього терміну у фаховій літературі налічується декілька десятків. Також відомо про чималу кількість способів та методик його фіксації, кожен з яких має свої особливості, переваги і недоліки. В той же час, пошук та реєстрація позиції нижньої щелепи, яку можна було б використовувати в якості відправної при ортопедичному чи ортодонтичному лікуванні є чи не найактуальнішою проблемою. Мета даного дослідження. Проаналізувати точність фіксації центрального співвідношення шелеп найбільш відомими клінічними способами. Матеріали та методи. До дослідної групи ввійшли 10 пацієнтів віком від 25 до 65 років порівно чоловіків та жінок, яким проводилася діагностика в рамках якої робилася цифрова кондилографія. Розподіл пацієнтів за співвідношенням зубних рядів по класифікації Енгля був наступним: 3 пацієнти мали 1-ий клас, 1 2-ий клас 1-ий підклас, 4 2-ий клас 2 підклас та 2 належали до 3-го класу. Моделі верхньої щелепи гіпсувалися до артикулятору Gamma Reference SL за допомогою кондилографу та кінематичної лицевої дуги у істинній шарнірній осі суглобів. В якості контролю використовували реєстрацію центрального співвідношення за даними електронної кондилографії. Висновки. У всіх досліджуваних пацієнтів було виявлене зміщення щелепи під впливом оклюзії від стану центрального співвідношення, причому дельта може коливатися індивідуально і перевищувати 1 мм. Точність реєстрації центрального співвідношення залежить від обраної методики, а також від типу співвідношення щелеп пацієнта. Немає універсального способу реєстрації центрального співвідношення, його вибір мусить базуватись на конкретній клінічній ситуації і індивідуальних особливостях кожного пацієнта. Отримані дані можуть бути корисними для вибору оптимального способу реєстрації центрального співвідношення щелеп в конкретних клінічних умовах.

ДО ПИТАННЯ РЕІМПЛАНТАЦІЇ В ІМПЛАНТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ: ДАНІ ДОКАЗОВОЇ БАЗИ

М.Ю. Гончарук-Хомин — 2024-10-30

Мета дослідження. Провести аналіз даних доказової бази щодо успішності процедури реімплантації та рівнів виживання дентальних імплантатів, встановлених в ділянки попередніх критично-скомпрометованих, функціонально-безуспішних чи повністю дезінтегрованих інтраосальних опор. Методи дослідження. В якості основних методів дослідження були використані ретроспективний огляд літературних даних та контент-аналіз відібраних публікацій, які стосувалися питань успішності процедури реімплантації та рівнів виживання дентальних імплантатів, встановлених в ділянки втрачених чи функціонально-безуспішних інтраосальних опор. З метою максимізації обсягу первинної вибірки цільових публікацій пошук таких здійснювався у системі Google Scholar (https://scholar.google.com/) з використанням можливостей розширеного пошуку та за наступними ключовими словами: «dental implant» та «reimplantation». Наукова новизна. Згідно даних наукових досліджень в цілому сукупний рівень виживання імплантатів, встановлених в ділянки попередніх проблемних опор та вилучених по причині внаслідок ранньої та пізньої втрати, складає 71-100%, тоді як у випадках повторної реімплантації (третьої по черговості імплантації в проблемні ділянки) – 50-100%. Застосування конструкцій імплантатів з більшими параметрами довжини та діаметру, а також таких із вдосконаленими типами поверхні, в ході процедури реімплантації в порівнянні із тими, які були використані на момент первинної установки, дозволяє статистично значуще покращити функціональний прогноз реімплантованих опор в порівнянні з випадками, коли в ході реімплантації застосовувались опори менші за розмірними характеристиками від первинно встановлених. Потенційно можливим є зв’язок між нижчим рівнем виживання дентальних імплантатів, встановлених в ході процедури реімплантації, та феноменом кластерної втрати дентальних імплантатів, асоційованого як з впливом пацієнт-пов’язаних факторів, так і з впливом зоноспецифічних чинників. Більшість випадків втрати інтраосальних опор після проведення процедури реімплантації характеризувалися клінічними та часовими особливостями, пов’язаними із механізмом ранньої втрати. Висновки. На основі проведеного аналізу літератури з урахуванням статистичних показників, наведених у дослідженнях різного дизайну, та приймаючи до уваги дані агреговані у систематичних оглядах, можна резюмувати, що рівні виживання імплантатів, встановлених у ділянки попередньо експлантованих проблемних інтраосальних опор, дійсно є нижчими у порівнянні із результатами, відміченими щодо виживання імплантатів, встановлених у кісткову тканину первинно. Кожна наступна процедура реімплантації в проблемних ділянках щелеп характеризується нижчим рівнем виживання імплантатів в порівнянні із попередньою, однак більшість актуальних досліджень все ж засвідчують відносно високі рівні виживання імплантатів, встановлених в ході процедури реімплантації, в діапазоні 71–100%, котрі перевищують показники, які були продемонстровані у більш ранніх дослідженнях. Зважаючи на відносно високі показники виживання дентальних імплантатів, встановлених в ході реімплантації, відмічені у сучасній науковій літературі, можна припустити, що втрата первинно встановлених імплантатів, очевидно, пов’язана із впливом факторів, які потенційно піддаються корекції, тобто є модифікованими факторами ризику.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПРОПОНОВАНИХ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ НА СТАН ГІГІЄНИ ПОРОЖНИНИ РОТА ПІДЛІТКІВ ІЗ ГІНГІВІТОМ ТА ЗУБОЩЕЛЕПНИМИ АНОМАЛІЯМ И

А.Е. Дєньга — 2024-10-30

Гінгівіт та зубощелепні аномалії є поширеними проблемами серед підлітків, що значно ускладнюють підтримку належної гігієни порожнини рота. Необхідність у нових підходах до лікувально-профілактичних заходів стає очевидною, оскільки традиційні методи не завжди забезпечують ефективний захист від запальних процесів, особливо в умовах ортодонтичного лікування. Метою дослідження було оцінити вплив запропонованих лікувально-профілактичних заходів на стан гігієни порожнини рота у підлітків із зубощелепними аномаліями та гінгівітом. Матеріали та методи. В дослідженні брало участь 64 дитини віком 12–13 років з гінгівітом та зубощелепними аномаліями (основна група та група порівняння). Підліткам із групи порівняння проводилася двічі на рік санація порожнини рота та професійна гігієна. Пацієнти основної групи додатково двічі на рік отримували розроблений лікувально-профілактичний комплекс. Рівень гігієни порожнини рота оцінювали за допомогою індексів гігієни порожнини рота Silness-Loe і Stallard. Статистично значущу відмінність між альтернативними кількісними ознаками з розподілом, відповідним нормальному закону, оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Результати дослідження. Встановлено, що за допомогою розробленого лікувально-профілактичного комплексу супроводу ортодонтичного лікування дітей пубертатного віку, які мають гінгівіт та зубощелепні аномалії, можливо пригальмували наявний у пацієнтів каріозний процес та нормалізувати пародонтальні та гігієнічні індекси на всіх етапах лікування. Висновки. Виявлено значне покращення стану гігієни порожнини рота у пацієнтів основної групи через 24 місяці після впровадження запропонованого комплексу терапевтичних заходів, що відображається у суттєвому зниженні індексів Silness-Loe та Stallard. Це підтверджує доцільність використання даного комплексу у клінічній практиці для ефективного лікування гінгівіту та зубощелепних аномалій у підлітків, що сприяє покращенню якості їхнього життя.

ПОШИРЕНІСТЬ ОРТОДОНТИЧНОГО НЕПРАВИЛЬНОГО ПРИКУСУ СЕРЕД ШКОЛЯРІВ М. УЖГОРОДА

В.С. Мельник — 2024-10-30

Мета дослідження – з’ясувати поширеність та види неправильного прикусу у школярів. Методи дослідження. Було проведено 842 оглядів учнів середніх шкіл та ліцеїв м. Ужгорода 427 хлопчиків (50,7%) і 415 дівчаток (49,3%); співвідношення між хлопцями та дівчатами було приблизно рівним. Дослідження проводилося протягом 2022–2024 років. Дані отримані нами з «Медичної карти ортодонтичного пацієнта» під час систематичних стоматологічних оглядів школярів, які проводяться один раз на рік. Дослідження охопило майже всі загальноосвітні школи та ліцеї м.Ужгорода. Результати, зведені в таблицю Microsoft Excel/електронну таблицю google, експортовано до ліцензованого програмного забезпечення для операційної системи Windows та стандартного програмного пакету Statsoft. Inc STATISTICA 6.0 2300 East 14th Street Tulsa, ОК 74104 США та проведено статистичний аналіз. Категоричні змінні оцінювали за допомогою критерію хі-квадрат для статистичної різниці між статтю. Для визначення достовірності відмінності результатів застосовувалися значення t-критерію Стьюдента. Наукова новизна. Вивчення поширеності та виду неправильного прикусу у школярів представляє особливу важливість для планування профілактичних заходів, надання лікувально-профілактичної, ортодонтичної допомоги, проведення спільної диспансерної роботи з лікарями-педіатрами, здійснення оздоровчих заходів. Висновки. Отримані результати показали, що найменший відсоток неправильного прикусу виявлений у молочному зубному ряду. Найбільший відсоток неправильного прикусу виявлений у 15-річних, близько 50%. Найбільша кількість дітей, які проходили ортодонтичне лікування, виявлена у 15-річних. Систематичні огляди є хорошим джерелом інформації про поширеність та відправною точкою для подальшого планування. Дуже важливо налагодити більш тісну співпрацю між лікарем-стоматологом загальної практики та ортодонтом-спеціалістом. Таким чином можна досягти своєчасної діагностики та направлення дітей, які потребують ортодонтичного лікування.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ МЕЗІАЛЬНОГО ПРИКУСУ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ДЕФІЦИТОМ РОЗВИТКУ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ З ВИКОРИСТАННЯМ НЕЗНІМНОЇ ТЕХНІКИ У КОМБІНАЦІЇ З ОПЕРАЦІЄЮ КОМПАКТОСТЕОТОМІЄЮ

І.Л. Скрипник — 2024-10-30

Лікування мезіального прикусу у пацієнтів із дефіцитом розвитку верхньої щелепи є важливим завданням сучасної ортодонтії, особливо у підлітків. Компактостеотомія, як малоінвазивний хірургічний метод, прискорює ортодонтичне лікування, дозволяючи досягти значних результатів у корекції прикусу за коротший час. Метою дослідження було вивчення ефективності лікування мезіального прикуса у пацієнтів із дефіцитом розвитку верхньої щелепи з використанням незнімної техніки у комбінації операцією компактостеомією. Матеріали та методи. В дослідженні брали участь 23 пацієнти із постійним прикусом та незавершеним ростом, віком від 13 до 18 років. У пацієнтів був наявний скелетний мезіальний прикус, що частково або повністю обумовлений дефіцитом розвитку верхньої щелепи, та у яких наявна агенезія латеральних різців верхньої щелепи. Пацієнтам було проведено лікування з використанням незнімної техніки у комбінації операцією компактостеомією. Статистично значущу відмінність між альтернативними кількісними ознаками з розподілом, відповідним нормальному закону, оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Результати дослідження. Встановлено, що використання незнімної ортодонтичної техніки в комбінації з компактостеотомією у пацієнтів з мезіальним прикусом та дефіцитом розвитку верхньої щелепи дозволяє досягти значних скелетних змін і створити необхідний простір для правильного розміщення зубів. Висновки. Комбіноване застосування незнімної техніки та компактостеотомії забезпечує ефективне переміщення точки А вперед, що виражається в достовірному збільшенні кута ANB і нормалізації показника WITS. Це дозволяє досягти стабільних результатів лікування мезіального прикусу, уникнути небажаних ускладнень і створити необхідний простір у зубному ряді без надмірної проклінації різців.

КЛІНІКО-ІМУНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРИХ ЗАПАЛЬНИХ УСКЛАДНЕНЬ ДЕНТАЛЬНОЇ ІМПЛАНТАЦІЇ

О.О. Гудар’ян — 2024-10-30

Методи прогнозування різних видів запальних ускладнень дентальної імплантації, причини виникнення та фактори, що сприяють їх розвитку, вивчені недостатньо. У той же час відомо, що перебіг запального процесу, його схильність до затяжного хронічного перебігу, так само як і гострого прояву, багато в чому визначається станом локальної імунореактивності. Мета дослідження. Встановити клініко-діагностичне та прогностичне значення імунних протеїнів (IgG, SIgA, IgM) у хворих з різними запальними ускладненнями, що виникають безпосередньо після оперативної установки дентальних внутрішньокісткових імплантатів. Матеріали та методи. Під спостереженням знаходилося 92 особи віком від 42 до 64 років, які потребували дентальної імплантації. Кількість дентальних внутрішньокісткових імплантатів встановлених на нижній і верхній щелепах мало розрізнялося і становило 92 (45,7%) і 109 у (54,2%) відповідно. У контрольну групу було відібрано 24 практично здорових донора-крові, аналогічні за статтю та віком, з інтактними зубами та тканинами пародонту. Об’єктивний стан порожнини рота та ясен на момент надходження до клініки та в подальші періоди дослідження вивчали за допомогою рекомендованих ВООЗ індексів та проб. Результати дослідження. В результаті проведених досліджень були виявлені відмінності більшості показників місцевого гуморального захисту при різних клінічних формах запальних ускладнень, що виникли в ранньому періоді після встановлення дентальних внутрішньокісткових імплантатів. При слабкій імунологічній відповіді запальний процес у периімплантній зоні набуває малосимптомного, млявого перебігу з тенденцією до затяжного прояву – хронізації. Гостре, системне запалення в периімплантних тканинах поєднується з активацією синтезу IgG, IgM та SIgA. Розвиток вираженої клінічної картини хронічних запальних ускладнень можливий на тлі високого вмісту IgG та деякого зниження рівнів SIgA та IgM.

ПОЧАТКОВІ ЗМІНИ В ПОКАЗНИКАХ АНАЛІЗІВ КРОВІ У ДІТЕЙ ІЗ НИЗЬКОШВИДКІСНИМИ СУДИННИМИ МАЛЬФОРМАЦІЯМ И В ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВІЙ ДІЛЯНЦІ

Н. В. Кисельова — 2024-10-30

Мета дослідження. В останні роки з’явилися багатообіцяючі консервативні методи лікування судинних мальформацій. Безпека та ефективність їх застосування при складних судинних вадах розвитку все більше оцінюється. Вихідний рівень крові, як показник порушення загального стану, важливий для підготовки хворого до лікування та його контролю. Метою дослідження було проаналізувати початкові показники крові у дітей із судинними вадами розвитку з уповільненим перебігом кровотоку та їх кореляцію з об’ємом та видом мальформації. Матеріали і методи дослідження. Проведено ретроспективний аналіз 49 історій хвороб пацієнтів: 29 з венозною мальформацією (ВМ), 20 – з лімфатичною мальформацією (ЛМ), віком від 6 місяців до 18 років. Визначали об’єм судинної мальформації за даними МРТ, вихідний рівень показників загального, біохімічного аналізів крові та коагулограми, та порівняння їх із контрольною групою. Наукова новизна. Об’єм ВМ становив 14,97 ± 7,8 см3 (в діапазоні 2,0 – 198,3 см3), ЛМ – 17,06 ± 18,12 см3 (в діапазоні 2,0 – 176,7 см3). Відмічено збільшення рівня еритроцитів у 14% (p<0.05), лімфоцитів у 18% (p=0.301) хворих з ВМ та рівеня еритроцитів у 26% (p=0.01), лімфоцитів у 26% (p=0.301) з ЛМ в загальному аналізі крові. Зниження рівня гемоглобіну спостерігалось у 21% (p=0.462) дітей із ЛМ. Підвищення загального білірубіну у 10,7% (р=0.698) (ВМ) та креатиніну у 10,5% (р=0.574) (ЛМ) пацієнтів за результатами біохімічного дослідження. Зменшення загального білка виявлено у 10,5% (p<0.05) дітей із ЛМ. У дітей із ВМ був підвищений D-димер у 28%, МНВ – 23,8%, АЧТЧ – 18% (p<0.01). Інші показники крові були в межах вікової норми. Була виявлена пряма кореляція Спірмена між об’ємом ВМ та D-димером (p<0.05). Достовірних змін у показниках коагулограми дітей із ЛМ не спостерігалося. Висновки. При підготовці хворого до лікування важливий контроль рівня еритроцитів, лімфоцитів, загального білірубіну, креатиніну, рівня D-димеру та АЧТЧ. Дослідження показує достовірну пряму кореляцію між об’ємом ВМ та рівнем D-димеру в крові.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ФОТОДИНАМІЧНОЇ ТЕРАПІЇ В ПРОФІЛАКТИЦІ ТА ЛІКУВАННІ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ОСТЕОМІЄЛІТУ У ХВОРИХ З ВОГНЕПАЛЬНИМИ ПЕРЕЛОМАМИ ЩЕЛЕП

Т.О. Кучеренко — 2024-10-30

Мета дослідження. Вивчення клінічних, антибактеріальних та імунологічних ефектів фотодинамічної терапії у хворих з вогнепальними переломами щелепи під час профілактики та лікування посттравматичного остеомієліту. Методи дослідження. 54 пацієнти (військовослужбовці та цивільні), з вогнепальними переломами щелеп були розділені на дві групи. Використання фотодинамічної терапії двома методиками в поєднанні з антибіотикотерапиєю у хворих другої групи забезпечує значний бактерицидний ефект та покращує стан місцевого імунітету. Результати дослідження та їх обговорення. Клінічні дослідження, що були проведені нами на початку лікування не виявили відмінностей проявів симптоматики переломів щелеп у хворих І та ІІ груп та відповідала приблизно одному рівню. При репозиції було досягнуто точного зіставлення уламків та їх надійної фіксації у всіх постраждалих І та ІІ груп. В обох групах відзначалася позитивна клінічна динаміка в найближчий час після репозиції уламків. При клінічному обстеженні через 1 місяць після лікування у більшості хворих І групи консолідація уламків нижньої щелепи була повноцінною. До цього часу лише у трьох випадках нами був зареєстрований 4 випадки посттравматичного остеомієліту (16%) на 10 добу, кісткова мозоль не пальпувалась у 20 випадках (80%) і лише у 3 (12%) пацієнтів консолідація протікала з вираженим її утворенням. Наукова новизна. Вперше обґрунтовано ефективність використання комбінації фотодинамічної терапії та традиційних антибактеріальних препаратів у хворих з вогнепальними переломами щелеп. Висновки. Використання фотодинамічної терапії у профілактиці та комплексному лікуванні вогнепальних переломів щелеп знижує ризик розвитку гнійно-запального процесу в зоні порушення цілісності кісткової тканини у хворих зі зниженою місцевою імунологічною реактивністю, забезпечує бактерицидний ефект та покращує стан місцевого імунітету, тим самим впливаючи на пускові ланки патогенезу гнійно-запального процесу.

СТАБІЛЬНІСТЬ ІМПЛАНТАТУ ПРИ ОДНОМОМЕНТНІЙ ДЕНТАЛЬНІЙ ІМПЛАНТАЦІЇ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ М’ЯКОТКАНИННОЇ МАНЖЕТИ АРМОВАНОЇ КІСТКОВОПЛАСТИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ

Є. Ю. Нєженцев — 2024-10-30

Мета роботи. Оцінити зміни стабільності імплантату в динаміці при застосуванні м’якотканинної манжети армованої кістковопластичним матеріалом (ММАКМ) при одномоментній дентальній імплантації. Матеріали та методи. У дослідження увійшли 51 пацієнт, яким була проведена дентальна одномоментна імплантація. Залежно від техніки виконання дентальної імплантації, пацієнтів було поділено на 2 групи: основну групу спостереження склали 25 пацієнтів, яким після екстракції зубу, імплантат встановлювався у підготовлене ложе з попереднім заповненням лунки ксенографтом Sensobone, після чого формували ММАКМ з наступною фіксацією тимчасової коронки; у групу порівняння увійшли 26 пацієнтів, яким після екстракції зубу, імплантат встановлювався у підготовлене ложе з попереднім заповненням лунки ксенографтом Sensobone, після чого заповнювали зону м’яких тканин ксенографтом Sensobone та фіксували тимчасову коронку. Перевірку стабільності імплантату проводили на момент установки імплантату, через 1 та 3 місяці після імплантації (перед заміною тимчасової конструкції на постійну), та через рік після імплантації. Результати дослідження оброблені на персональному комп’ютері з використанням статистичного пакету ліцензійної програми «Statistica, версія 13» (Copyright 1984-2018 TIBCO Software Inc. All rights reserved. Ліцензія № JPZ8041382130ARCN10-J). Результати. Від моменту установки імплантату у динаміці до терміну через рік після імплантації у пацієнтів обох груп визначалася висока стабільність імплантату ІSQ>70 ум. од., зі зниженням значення ISQ на 1-2 ум. од. через 1 місяць після установки імплантату та подальшим зростанням значення ISQ у динаміці (через 3 місяці після імплантації на 3-4 ум. од. та через рік – на 1-2 ум. од.). При цьому в основній групі спостереження значення ISQ через 3 місяці та через рік було достовірно вищим, ніж у групі порівняння (на 1,9 ум. од. та 2,4 ум. од., відповідно). Оскільки рівень вихідної стабільності імплантату під час встановлення імплантату повинен забезпечувати стабільність титанової конструкції, то в обох групах він був високим, що прогнозувало високу ефективність застосованих методів дентальної імплантації. Також встановлено, що стабільність імплантату як на момент його установки, так й у динаміці в обох групах достовірно зменшувалася по мірі віддаленості зуба у задню область (в напрямку від ЦР до 1М). Застосування ММАКМ при одномоментній дентальній імплантації через рік забезпечило достовірно підвищити значення ISQ відносно показника на момент установки імплантату в області ЦР, БР, 1ПМ, 2ПМ та 1М. Отримані є науковою новизною, оскільки подібних досліджень у наявній літературі не знайдено. Висновки. Отримані результати свідчать, що застосування м’якотканинної манжети армованої кістковопластичним матеріалом (ксенографтом Sensobone) дозволило досягнути високу стабільність імплантату на етапі протезування понад 70 ум. од. ISQ Це дозволяє оцінити їх як високу стабільність, що говорить про вкрай високі інтегративні здібності новоствореної кісткової тканини. При застосуванні ММАКМ значення ISQ достовірно зростає через рік на 2,4 ум. од., ніж у групі із ксеногенною колагеновою матрицею. Це при тому, у групі із ксеногенною колагеновою матрицею також застосовували ксенографт Sensobone, і показники значення ISQ були високими як на момент установки імплантату, так й у динаміці, проте ці показники були достовірно нижчими, ніж у групі, де застосовувалася ММАКМ. Протягом року спостереження в обох групах не було жодної невдачі дентальної імплантації, а рівень виживання імплантатів через рік після їх встановлення становив 100 %. Тому, ефективності одноетапної дентальної імплантації сприяє висока стабільність імплантату, забезпечена застосуванням м’якотканинної манжети армованої кістковопластичним матеріалом, що безпосередньо залежить від виду кістковопластичного матеріалу (ксенографт Sensobone).

УЛЬТРАСТРУКТУРНІ ЗМІНИ ШКІРИ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ПІСЛЯ ВОГНЕПАЛЬНОГО ТА НЕВОГНЕПАЛЬНОГО ПОШКОДЖЕННЯ ЩЕЛЕП У ЩУРІВ В ЕКСПЕРИМЕНТІ

Д.М. Педченко — 2024-10-30

З метою вивчення ультраструктурних змін шкіри, слизової оболонки ротової порожнини та кісткової тканини були поставлені наступні завдання: – вивчити ультраструктуру змін шкіри та слизової оболонки ротової порожнини після вогнепального пошкодження щелеп в експерименті на щурах; – вивчити ультраструктуру змін шкіри та слизової оболонки ротової порожнини після невогнепального пошкодження щелеп в експерименті на щурах. Матеріал та методи дослідження: Робота виконана на 7 дорослих щурах лінії Вістар, які поділені на 3 груп: І група – контрольна, інтактна тварина; ІІ – група моделювання у щура механічне пошкодження; ІІІ група – моделювання вогнепального пошкодження. Для електронно-мікроскопічного дослідження фрагменти кісткової та м’якої тканини щелепи щура, фіксувались в 2,5% розчині глютаральдегіду на фосфатному буфері при значенні рН – 7,4 з наступною дофіксаціей 1% розчином осмієвої кислоти при тому ж рН буферного розчину. Потім зразки зневоднювались в спиртах висхідної концентрації. Просочування матеріалу і його заключення проводилося в суміші епоксидних смол Епон-аралдіт. В подальшому ультратонкі зрізи контрастувались за методикою Reynolds. В результати дослідження було встановлено що, після вогнепального поранення в досліджуваних тканинах спостерігається більш значні прояви продуктивного запалення, ніж після механічного перелому. Вогнепальне поранення захоплює широкі ділянки деструктивно-некротичних змін в м’яких тканинах щура, ніж механічний перелом. Вони полягали в скупченні великої кількості клітин гістіогенного походження з перевагою макрофагів та тучних клітин. Причому, частина гранул тучних клітин мала ознаки вивільнення гістаміну, що характеризується як реакція на алергічний компонент, можливо, в нашому випадку на порох. Крім того, після вогнепального поранення тканини зазнали значного та обширного пошкодження: деструкції та некрозу як сполучнотканинних клітин, так і колагенових волокон. В той же час, в даній області в більшій кількості відмічається фібробластів з активацією білок синтезуючих процесів, направлених на синтез колагену та формування колагенових фібрил, ніж після механічного перелому. На 7 добу після вогнепального поранення в м’яких тканинах щура спостерігається продуктивне запалення у фазі проліферації з елементи репаративної регенерації. На 7 добу після механічного перелому в м’яких тканинах щура інтенсивність продуктивного запалення значно менша, ніж після вогнепального поранення.

ВИБІР МЕТОДИКИ ВІДНОВЛЕННЯ УРАЖЕННЯ ТВЕРДИХ ТКАНИН ВІТАЛЬНИХ ЗУБІВ БІЧНОЇ ДІЛЯНКИ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МІСЦЯ РОЗТАШУВАННЯ, ОБ’ЄМУ, ОКЛЮЗІЙНОГО НАВАНТАЖЕННЯ ТА ГЛИБИНИ УРАЖЕННЯ

О.В. Біда — 2024-10-30

Вступ. Препарування порожнини зубів бічної ділянки часто асоціюється зі зниженням міцності зубів на перелом. Вибір правильного дизайну реставрації та препарування порожнини є складним, оскільки це пов’язано з естетичними, біомеханічними та анатомічними міркуваннями. Попередити стійкість до руйнування зуба з великою втратою твердих тканин внаслідок препарування каріозної порожнини є значною проблемою. Обраний матеріал може бути композитом і керамікою. Вдосконалені композитні матеріали мають чудові характеристики та широкі перспективи застосування та користуються великим попитом в останні роки. Серед доступних варіантів керамічні реставрації можуть бути альтернативним матеріалом для бічних зубів із значною втратою структури зуба. Порівняно із композитними реставраціями вони мають вищу естетичність, хімічну міцність, біосумісність і стійкість до стиснення та зношування. Сучасний дизайн препарування зубів використовує біологічний підхід, який забезпечує утримання реставрації через адгезію, на додаток до зміцнення та міцності існуючої структури зуба Необхідно враховувати тип зуба, розташування в дузі, розмір і тип каріозного ураження чи заміну реставрації, а також зв’язок між оклюзійною функцією та межами препарування. Іншими факторами, які слід враховувати, є тип реставраційної техніки (тобто пряма, напівпряма або непряма), кількість і якість залишкової структури зуба, механічні сили на залишкові структури, наявність дефектів і параметри для розширення підготовки до естетичної зони. Мета. Оцінити стійкість до руйнування та порівняти якість самостійно виготовлених прямих і непрямих реставрацій твердих тканин живих зубів бічної ділянки в динаміці застосування в залежності від місця розміщення дефекту, оклюзійного навантаження, об’єму дефекту та глибини ураження згідно систематизації LOV/DD. На основі отриманих даних запропонувати оптимальні методики відновлення ураження твердих тканин вітальних бічних зубів. Матеріал і методи дослідження. Заміщення дефектів тканин зубів провели у 98 пацієнтів (129 вітальних зубів). В залежності від місця розміщення дефекту, оклюзійного навантаження, об’єму дефекту та глибини ураження згідно систематизації LOV/DD. В залежності від методики лікування групи були поділені додатково на підгрупи А – заміщення дефекту проводили прямою наногібридною композитною реставрацією (Dentsplay Spectra st), Б – відновлення бічних зубів проводили непрямим методом за технологією CAD/CAM з використанням керамічних CAD-блоків на основі дисилікату літію IPS e.max CAD, Ivoclar Vivadent, С – відпрепаровані порожнини пломбували наногібридним матеріалом, зуби препарували і виготовляли повні керамічні коронки із дисілікату літію за методикою CAD/ CAM. Клінічну якість прямих і непрямих реставрацій оцінювали через 1 тиждень після встановлення реставрації та у віддалені терміни (12, 24, 36 місяців) за допомогою візуально-інструментального контролю згідно рекомендацій переглянутих критеріїв FDI для оцінки прямих і непрямих реставрацій зубів (2023). Розрахунок рівня успішності реставрацій проводили за поділом балів на достатні (бали 1–3) і недостатні (бали 4 і 5). Результати. В І групі сучасні наногібридні композити не поступаються якістю непрямим керамічним реставраціям у всі терміни спостереження. В ІІ групі ефективність використання прямих і непрямих реставрацій залежала від глибини ураження дентину. При помірному ураженні дентину з глибиною порожнини в межах середньої третини дентину прямі і непрямі реставрації показали однакову ефективність. В той же час при глибокому ураженні дентину більш надійними виявилися непрямі реставрації. В ІІІ групі застосування прямих реставрацій виявилося через 36 місяців абсолютно неефективним із негативними результатами у 66,7% пацієнтів. В той же час, міцність зубів, відреставрованих за допомогою керамічної вкладки, була такою ж, як і у звичайних інтактних зубів. При використанні непрямих реставрацій дещо кращі показники отримані при виготовленні вкладок, що можна пояснити максимальним збереженням твердих тканин зубів у разі їх виготовлення. Висновки. Вибір між прямою та непрямою реставрацією зубів обирається індивідуально для кожного пацієнта і залежить від кількох факторів, включаючи стан зуба, обсяг пошкодження, естетичні вимоги, функціональні потреби та довготривалість використання.

СПЕКТРОКОЛОРІМЕТРІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ НА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН МІКРОКАПІЛЯРНОГО РУСЛА ЯС ЕН ПАЦІЄНТІВ ІЗ РІЗНИМ СТУПЕНЕМ УРАЖЕННЯ ТКАНИН ПАРОДОНТУ

В.Б. Пиндус — 2024-10-30

Пародонтит, який є хронічним запальним захворюванням пародонта, викликає функціональну гіперемію тканин під впливом механічного навантаження. При цьому гіперемія залежить від стану капілярів, тонусу стінок судин і підпорядкований внутрішнім факторам, реакції клітин та адекватності вазомоторної системи. Мета дослідження. Вивчення функціонального стану мікрокапілярного русла ясен у пацієнтів з пародонтитом в процесі проведення профілактичних заходів за допомогою спектроколоріметрічної оцінки. Матеріали та методи. У дослідженнях брало участь 63 пацієнта із різним ступенем ураження тканин пародонту віком 35-60 років. Пацієнтів було поділено на 2 групи. Лікування пацієнтів основної групи супроводжувалося використанням розробленого комплексу. Спектри відбиття світла яснами і їх колірні параметри фіксувалися за допомогою автоматичного спектроколориметра «Пульсар». Статистично значущу відмінність між альтернативними кількісними ознаками з розподілом, відповідним нормальному закону, оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Результати дослідження. Результати досліджень, проведених в початковому стані, показали, що у пацієнтів з пародонтитом обох груп під дією регламентованого жувального навантаження, було відмічено спазмування капілярів ясен, тобто зменшення в них кровотоку. Менший спад у величинах колірних координат після жувального навантаження у відношенні до групи порівняння, може свідчити про певні позитивні зміни в стані мікрокапілярного русла (практично зникло спазмування капілярів і спостерігалося збільшення у порівнянні з вихідними даними кровотоку в них) ясен у пацієнтів з пародонтитом під впливом профілактичних заходів. Висновки. Розроблений комплекс, що включав препарати, дезінтоксикаційної, імуномодулюючої, протизапальної, пародонтопротекторної дії, що регулюють мікробіоценоз, привів у пацієнтів основної групи до певної нормалізації функціонального стану мікрокапілярного русла ясен і до зниження ступеня запальних процесів в них, що корелювало і з поліпшенням їх стоматологічного статусу.