ВИВЧЕННЯ СТАНУ ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗА ДЕВЯТИРІЧНИЙ ПЕРІОД ОБСТЕЖЕННЯ

Анотація

Зубощелепні аномалії залишаються однією з найпоширеніших патологій дитячого віку та характеризуються значною варіабельністю поширеності й структури залежно від віку, статі, етапу формування прикусу та функціональних умов розвитку зубощелепної системи. Більшість наявних епідеміологічних даних ґрунтується на поперечних порівняннях різних вікових груп, тоді як довготривале спостереження за одними й тими самими дітьми дає змогу об’єктивніше оцінити динаміку формування, збереження та поєднання зубощелепних аномалій у процесі росту. Метою дослідження було вивчити зміни поширеності та структури зубощелепних аномалій у групи одних і тих самих дітей протягом 9 років спостереження. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 768 дітей віком 6–16 років школи №121 м. Одеси, з яких 46,4 % становили хлопчики, 53,6 % – дівчатка. Двічі на рік дітям проводили стоматологічний огляд, санацію порожнини рота та професійну гігієну. У процесі обстеження вивчали частоту і структуру зубощелепних аномалій та деформацій, а також карієсу зубів. У 2007–2008 роках із числа обстежених було відібрано 129 дітей віком 6–7 років, із яких у 2015–2016 роках повторно обстежено 108 дітей (62 дівчинки та 46 хлопчиків). Результати вносили до спеціально розроблених карт. Статистичну обробку проводили методами варіаційного аналізу з використанням Microsoft Office Excel 2016 та критерію Стьюдента; різницю вважали статистично значущою при p<0,01. Результати дослідження. У віці 6–7 років без патології зубощелепної системи було 56 дітей, у 12 років – 28, у 15 років – 26, що свідчить про зменшення кількості дітей без аномалій упродовж періоду спостереження. До 12 років поширеність патології зросла ще на 25%, а з 12 до 15 років – ще на 2%. Найпоширенішою патологією в обстежених дітей було скупчене положення зубів: у 6–7 років його виявлено у 16 дітей, у 12 років – у 36, у 15 років – у 38. Друге місце за частотою посідала діастема: 18 випадків у 6–7 років, 32 – у 12 років і 32 – у 15 років. Аномалії окремих зубів спостерігалися у 18 дітей у 6–7 років, у 22 – у 12 років і у 24 – у 15 років. Серед патологій прикусу найчастішим був дистальний прикус: 16 випадків у 6–7 років, 20 – у 12 років і 24 – у 15 років. Глибокий прикус виявлено відповідно у 14, 20 і 20 дітей. Мезіальний, косий і відкритий прикуси зустрічалися значно рідше. Встановлено виражені гендерні відмінності: у ранньому віці зубощелепні аномалії частіше виявляли у дівчаток, що автор пов’язує з більш ранніми темпами їх розвитку. Показано, що в однієї дитини часто спостерігалося поєднання кількох видів порушень; зокрема, дистальний прикус нерідко поєднувався з глибоким, а при нейтральному співвідношенні молярів часто визначалися діастема, скупченість зубів або аномалії окремих зубів. Висновки. Дослідження продемонструвало, що основна частка зубощелепних аномалій формується у період раннього змінного прикусу та зберігається у постійному прикусі. Протягом дев’ятирічного спостереження не виявлено жодного випадку саморегуляції зубощелепних аномалій. Найчастішими патологіями були скупченість зубів, діастема, аномалії окремих зубів, дистальний і глибокий прикус. Регулярна санація порожнини рота, ймовірно, запобігала розвитку вторинних деформацій зубних рядів, однак не усувала первинні аномалії. Отримані дані обґрунтовують необхідність раннього початку профілактики та лікування зубощелепних аномалій, а також проведення роз’яснювальної роботи щодо ролі природного вигодовування і повноцінного жувального навантаження у гармонійному розвитку щелеп