Інновації в стоматології

ТРАНСВЕРЗАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ У ДОРОСЛИХ ПАЦІЄНТІВ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2026-11-10T15:41:54+02:00

Трансверзальна недостатність верхньої щелепи у дорослих є складною скелетно-дентоальвеолярною патологією, діагностика та вибір оптимального методу лікування якої залишаються актуальними проблемами сучасної ортодонтії. Матеріали та методи. Проведено огляд наукової літератури за 2016–2026 роки у базах PubMed/MEDLINE та Google Scholar. До аналізу включали систематичні огляди, метааналізи та клінічні дослідження, присвячені діагностиці трансверзального дефіциту верхньої щелепи, застосуванню мініімплант-асистованого та хірургічно асистованого розширення у дорослих. Результати. Встановлено, що клінічні прояви трансверзальної недостатності можуть частково маскуватися зубоальвеолярною компенсацією, тому відсутність заднього перехресного прикусу не виключає наявності скелетного дефіциту. Традиційні вимірювання на моделях характеризують переважно ширину зубної дуги та не дозволяють достатньо надійно диференціювати скелетний і зубоальвеолярний компоненти. Найбільш інформативним методом тривимірної оцінки трансверзальних співвідношень є КЛКТ, яка дає можливість визначати базальну й альвеолярну ширину, нахил бокових зубів, стан серединного піднебінного шва, товщину кісткової тканини та анатомічні умови для встановлення мініімплантатів. Показано, що хронологічний вік не є абсолютним критерієм зрілості серединного піднебінного шва, хоча зі збільшенням віку прогноз його успішного розкриття стає менш передбачуваним. MARPE забезпечує клінічно значуще скелетне розширення у дорослих, однак результат формується одночасно скелетним, альвеолярним і зубним компонентами. Ефективність лікування залежить від морфології серединного піднебінного шва, стану задніх структур верхньощелепного комплексу, товщини піднебінної кістки, конструкції апарата. SARPE залишається ефективним методом при вираженому скелетному дефіциті та високій резистентності кісткових структур, проте супроводжується більшою інвазивністю та ризиком ускладнень. Висновки. Сучасний вибір методу лікування має ґрунтуватися на індивідуалізованій тривимірній діагностиці, а не лише на віці пацієнта. Перспективними напрямами є персоналізація мініімплант-асистованих апаратів, стандартизація КЛКТ-аналізу та розроблення прогностичних критеріїв успішного скелетного розширення у дорослих

МЕТОД СКІНЧЕННИХ ЕЛЕМЕНТІВ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ ОСТЕОСИНТЕЗУ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ: ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

2026-11-10T16:06:42+02:00

Переломи кісток щелепно-лицевої ділянки у дітей становлять 3,3–15 % від усіх переломів кісток обличчя. Епідеміологічні характеристики переломів нижньої щелепи в дітей є специфічними та варіабільним в залежності від багатьоїх факторів. Переломи нижньої щелепи найпоширенішим видом, на частку яких припадає близько 71% переломів щелепно-лицевій ділянці у дітей. Анатомо-фізіологічні складнощі пов’язані з віковими особливостями та функціональними навантаженнями під час жування зумовлюють необхідність точного хірургічного планування та вибору оптимальних стратегій лікування переломів нижньої щелепи. Аналіз методів скінченних елементів став важливим інструментом комп’ютерного моделювання для оцінювання біомеханічних характеристик систем остеосинтезу, що застосовуються при переломах. Мета роботи. Систематизовати та узагальнити наявні наукові праці, присвячені методам скінченних елементів при остеосинтезі нижньої щелепи. Матеріали та методи. Було проведено систематичний пошук у базах даних PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar відповідно до рекомендацій PRISMA-ScR. До уваги приймались наукові статті, систематичні огляди, клінічні дослідження, у яких для оцінки остеосинтезу при переломах нижньої щелепи застосовували метод скінченно-елементного аналізу. Результати. За результатами аналізу, виявлено, що використання методу скінченних елементів на сьогоднішній день увійшов у повсягденну практику лікаря. Метод скінченних елементів при використані дає дадаткову інформацію та в «чомусь» розуміння – як «краще» встановити фіксуючі елементи при проведені остеосинтезу. Висновки. Результати отримані на основі обчислювальних моделей але клінічна валідація залишається необхідною. Подальші дослідження повинні зосередитися на створенні індивідуальних моделей для кожного пацієнта, валідації клінічних результатів та стандартизації методологічних протоколів.

ПРОТИВІРУСНІ ТА АНТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ ЦИНКУ: БІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ У СТОМАТОЛОГІЇ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2026-11-10T16:26:26+02:00

Узагальнити сучасні наукові дані щодо біологічної ролі цинку, його противірусних, антибактеріальних, протигрибкових та антибіоплівкових властивостей і оцінити перспективи застосування цинковмісних сполук у стоматології. Матеріали та методи дослідження. Проведено оглядово-аналітичний пошук наукової літератури з використанням публікацій, індексованих у PubMed та доступних через офіційні сторінки наукових видавців; додатково опрацьовано бібліографічні списки релевантних оглядів. Перевагу надавали систематичним оглядам, клінічним дослідженням та сучасним експериментальним роботам 2015–2025 років, а для фундаментальних положень залучали окремі раніші публікації. Аналіз охоплював біологічну роль цинку, противірусні механізми, антибактеріальну й антибіоплівкову активність Zn2+ і ZnO, а також застосування цинковмісних сполук у засобах гігієни, стоматологічних матеріалах, ендодонтії та імплантології. Наукова новизна. Систематизовано сучасні дані про цинк як чинник імунної відповіді та як компонент стоматологічних матеріалів, із розмежуванням фізіологічних, лабораторно підтверджених і клінічно продемонстрованих ефектів. Окремо узагальнено нові клінічні та експериментальні результати 2024–2025 років щодо цинквмісних засобів гігієни, ZnO-наноматеріалів і функціоналізованих стоматологічних матеріалів. Результати. Цинк бере участь у регуляції вродженого й адаптивного імунітету, підтриманні епітеліальних бар’єрів, контролі запалення та антиоксидантному захисті. Прямі противірусні ефекти Zn2+ описані переважно в експериментальних моделях і не повинні ототожнюватися з доведеною клінічною ефективністю системних добавок. Антибактеріальна та антибіоплівкова активність цинку залежить від хімічної форми, концентрації, доступності іонів і характеристик матеріалу. У стоматології найбільш обґрунтованим є використання цинквмісних компонентів у засобах гігієни порожнини рота та перспективних функціоналізованих матеріалах; однак для багатьох ZnO- наноматеріалів доказова база поки переважно експериментальна. Висновки. Цинк має значний потенціал у профілактиці та контролі мікробно-асоційованих процесів у порожнині рота, але його ефекти слід оцінювати залежно від конкретної сполуки, концентрації, способу застосування та клінічного контексту. Подальші дослідження мають бути спрямовані на стандартизацію концентрацій, оцінку довготривалої біосумісності та проведення добре спланованих клінічних випробувань

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТУ ІЗ НЕЙРОДЕГЕНЕРАТИВНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2026-11-10T16:43:08+02:00

Пародонтит – це запальне захворювання, спричинене дисбіотичними біоплівками, і найважча форма захворювання пародонту. Наша ротова порожнина забезпечує сприятливе середовище для росту та розмноження пародонтопатогенів. Вважається, що накопичення зубного нальоту є найпоширенішим збудником цього. Запущена стадія пародонтиту характеризується втратою зубів, втратою кісткової підтримки та постійним запаленням. Важливість конкретних бактерій постійно є предметом суперечок, оскільки розуміння дисбактеріозу, що виникає в тканинах пародонту, виходить за рамки конкретної інфекції. Клінічні та гістопатологічні дані підтверджують припущення, що запалення пародонту може сприяти нейрональній дисфункції та дегенерації. Мета дослідження: систематизація та аналіз сучасних наукових даних щодо взаємозв’язку хвороб тканин пародонту із нейродегенеративними захворюваннями. Матеріали та методи дослідження. У роботі використано бібліосемантичний метод дослідження, який включає відбір, аналіз і синтез наукових джерел за темою статті. Інформація була зібрана шляхом пошуку у міжнародних та національних базах даних, таких як PubMed, DOI, Google Scholar, а також у фахових стоматологічних журналах. Результати дослідження. Результати аналізу показують, що взаємозв’язок між станом порожнини рота та психічним здоров’ям існує та є двостороннім: нейродегенеративні захворювання можуть впливати на ротову порожнину, а порушення в ній, своєю чергою, можуть сприяти розвитку та/або погіршувати перебіг уже наявних патологій головного мозку. Висновки. Взаємозв’язок між захворюваннями пародонту та нейродегенеративними патологіями свідчить про системний характер запальних процесів в організмі. Хронічне запалення, мікробна інвазія та імунні реакції, характерні для пародонтиту, можуть сприяти нейрозапаленню та прискорювати розвиток дегенеративних змін у центральній нервовій системі

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ НАВІГАЦІЙНОЇ ХІРУРГІЇ

2026-11-10T16:56:49+02:00

Дентальна імплантологія є однією з найбільш дина- мічно зростаючих галузей стоматології, яка поєднує хірургічні та ортопедичні підходи для відновлення функції та естетики зубощелепної системи. Успіх лікування значною мірою залежить від точності пла- нування і виконання операційних етапів. Традиційні методики, що базувалися на клінічному досвіді та рентгенологічному аналізі, не завжди забезпечували високу передбачуваність результатів. Перші згадки про хірургічні шаблони саме для дентальної імплан- тації з’являються в літературі середини-1980-х. Мета даної роботи. Системний аналіз історичних етапів становлення навігаційної хірургії, розгляд роз- витку технологій виготовлення хірургічних шаблонів, а також оцінка впливу цифрових методик на практику дентальної імплантології. Матеріали та методи. У статті розглянуто історичні аспекти розвитку навігаційної хірургії з акцентом на її становленні в дентальній імплантології. Проаналізовано ключові етапи розвитку ‒ від перших спроб імплантації зубів у давніх цивілізаціях та використання механічних при- строїв до впровадження сучасних цифрових техно- логій, CAD/CAM-систем та 3D-друку. Окрема увага приділена класифікації хірургічних шаблонів, історич- ним аспектам, а також впливу навігаційних систем на точність і безпеку імплантаційних втручань почи- наючи з часів створення хірургічних шаблонів до сьо- годення. Підкреслено значення сучасних підходів для підвищення прогнозованості результатів лікування та зниження ризику ускладнень. Висновки. Історія навігаційної хірургії з середини 1980-х до сьогодення демонструє еволюцію від емпіричних підходів до висо- коточних цифрових технологій. Вона дозволила значно підвищити точність та безпеку дентальної імплан- тації, зробивши її більш прогнозованою і доступною. Впровадження CAD/CAM-систем, 3D-друку та дина- мічної навігації змінило стандарт клінічної практики. Сучасні дослідження підтверджують, що викорис- тання хірургічних шаблонів значно зменшує кількість ускладнень і підвищує рівень успішності імплантацій. Подальший розвиток технологій, зокрема викорис- тання штучного інтелекту та доповненої реальності, відкриває нові перспективи для такої хірургії але тим самим технології змушують нас вдосконалювати існу- ючі методи та шукати рішення існуючих недоліків

ДИНАМІКА СТУПЕНЯ ДИСБІОЗУ РОТОВОЇ РІДИНИ У ДІТЕЙ З ЕНДЕМІЧНИМ ФЛЮОРОЗОМ ПІД ЧАС КОМПЛЕКСНОГО ОРТОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ

2026-11-10T15:09:31+02:00

Поєднання ендемічного флюорозу з ортодонтичною патологією потребує оцінювання співвідношення мікробного навантаження та місцевого антимікробного захисту. Ступінь дисбіозу ротової рідини, визначений ферментативним методом за А.П. Левицьким, є інтегральним біохімічним показником цього співвідношення. Метою дослідження було оцінити динаміку ступеня дисбіозу ротової рідини у дітей з ендемічним флюорозом під впливом лікувально- профілактичного комплексу в процесі ортодонтичного лікування. Матеріали та методи. Обстежено 25 дітей віком 6–7 років: основна група – 13 осіб, група порівняння – 12 осіб. Усім дітям проводили санацію порожнини рота та професійну гігієну; основна група додатково отримувала лікувально-профілактичний комплекс. Ступінь дисбіозу визначали за співвідношенням відносної активності уреази та лізоциму у вихідному стані, перед фіксацією брекетів та через 1, 6 і 12 місяців після неї. Результати наведено як M ± m. Результати дослідження. Вихідний ступінь дисбіозу становив 5,83 ± 0,28 ум. од. у групі порівняння та 5,85 ± 0,23 ум. од. в основній групі за референтного значення 1,0 ± 0,10 ум. од. (p < 0,001). Перед фіксацією брекетів показник знизився відповідно на 24,2 % (p₁ < 0,002) і 49,9 % (p₁ < 0,001). В основній групі через 1, 6 і 12 місяців його значення дорівнювали 1,47 ± 0,11; 0,99 ± 0,07 та 1,21 ± 0,10 ум. од. і були відповідно у 3,3; 5,3 та 5,2 рази нижчими, ніж у групі порівняння (p₂ < 0,001). Через 6 і 12 місяців відмінностей від референтного рівня не виявлено. Висновки. Додаткове застосування лікувально-профілактичного комплексу супроводжувалося вираженим і тривалим зниженням ступеня дисбіозу ротової рідини. Через 6 і 12 місяців показник наближався до референтного рівня, що свідчить про сприятливі зміни співвідношення мікробного компонента та місцевого антимікробного захисту

ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ СТАНІСЛАВЕ АРКАДІЙОВИЧУ!

2026-11-10T17:09:38+02:00

ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ СТАНІСЛАВЕ АРКАДІЙОВИЧУ!

АЛІНУ ЮРІЇВНУ АДУБЕЦЬКУ ОФІЦІЙНО ПРИЗНАЧЕНО ДИРЕКТОРОМ ІНСТИТУТУ

2026-11-10T17:14:04+02:00

АЛІНУ ЮРІЇВНУ АДУБЕЦЬКУ ОФІЦІЙНО ПРИЗНАЧЕНО ДИРЕКТОРОМ ІНСТИТУТУ

КЛІНІЧНА ОЦІНКА СТАНУ ТКАНИН ПАРОДОНТА ТА ГІГІЄНИ ПОРОЖНИНИ РОТА ПІСЛЯ ДЕНТАЛЬНОЇ ІМПЛАНТАЦІЇ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ РІЗНОЮ МІНЕРАЛЬНОЮ ЩІЛЬНІСТЮ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ

2026-11-10T15:26:26+02:00

Вивчення впливу стану кісткової тканини на результати дентальної імплантації є актуальним науково-практичним завданням сучасної стоматології, оскільки сприяє вдосконаленню діагностики, прогнозуванню остеоінтеграції, профілактиці ускладнень і підвищенню ефективності лікування пацієнтів із різним станом кісткового метаболізму. Мета дослідження. Оцінити вплив мінеральної щільності кісткової тканини та ефективність запропонованого лікувально-профілактичного комплексу на стан тканин пародонта і гігієну порожнини рота у пацієнтів після дентальної імплантації. Методи дослідження. Проведено клінічне дослідження за участю пацієнтів із різною мінеральною щільністю кісткової тканини, які були розподілені на контрольну, порівняльну та основну групи. Стан тканин пародонта оцінювали за індексом РМА, а рівень гігієни порожнини рота – за спрощеним індексом гігієни порожнини рота (OHIS) через 3 та 6 місяців після дентальної імплантації. Статистичну обробку результатів проводили загальноприйнятими методами. Наукова новизна. Через 3 місяці після імплантації найнижчі значення індексу РМА встановлено у пацієнтів контрольної групи з нормальною мінеральною щільністю кісткової тканини. У пацієнтів зі зниженою мінеральною щільністю кісткової тканини показники були достовірно вищими (р<0,01). Через 6 місяців у контрольній та основній групах відзначалося зниження індексу РМА, тоді як у порівняльній групі його значення зростали. Найвищі показники гігієнічного індексу та РМА зареєстровано у пацієнтів порівняльної групи, тоді як в основній групі вони були достовірно нижчими, що свідчить про ефективність запропонованого лікувально-профілактичного комплексу. Висновки. Знижена мінеральна щільність кісткової тканини є чинником ризику розвитку запальних змін у тканинах пародонта після дентальної імплантації. Використання запропонованого лікувально-профілактичного комплексу забезпечує зменшення вираженості запального процесу, покращує гігієнічний стан порожнини рота та може сприяти більш прогнозованому перебігу післяопераційного періоду

МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНА ОЦІНКА МАРКЕРІВ МЕТАБОЛІЗМУ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ COL1A1 І MMP9 У ДІТЕЙ, НА ТЛІ ДЕФІЦИТУ ВІТАМІНУ D ТА ЗАХВОРЮВАНЬ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

2026-11-10T14:54:45+02:00

Система сполучної тканини, що включає різні за функцією та будовою тканини (хрящова та кісткова тканина, власне сполучна тканина, гладка мускулатура, жирова тканина) бере активну участь у регуляторній діяльності трофічних та метаболічних процесів. Основу сполучної тканини організму складають колагени і забезпечують її міцність і еластичність. Є дані про високу поширеність зубощелепних аномалій, карієсу зубів, захворювань пародонту, скронево-нижньощелепного суглоба при дисплазії сполучної тканини. Мета даного дослідження. Оцінка впливу поліморфних варіантів генів MMP9 A8202G, COL1A1 1546 SP1,G>T на розвиток вітамін-D-дефіцитного стану та остеопорозу, що супроводжує більшість захворювань опорно-рухового апарату у дітей. Матеріали і методи дослідження. Вплив поліморфних варіантів генів COL1A1 1546 SP1,G>T, MMP9 A8202G оціню- вали в групі пацієнтів з дефіцитом вітамину D (n=10), остеопорозом (n=10) та контрольній групі (n=10). Виділення ДНК з клітин букального епітелію проводили за модифікованою методикою з Chelex. Алельні варіанти гена ММР9 A8202G (rs11697325) оцінювали методом алель специфічної ПЛР. Частоту поліморфізму гена COL1A1,1 546 (6252) SP1,G>T оцінювали методом ПЛР з детекцією результатів у режимі реального часу та аналізом кривих плавлення. Результати досліджень та їх обговорення. В досліджуваній групі 60 % дітей з остеопорозом мали мутантний алель G, який є фактором ризику захворювань твердих тканин зуба і предиктором розвитку остеопорозу. У дітей з лабораторно підтвердженим дефіцитом або нестачею вітаміну D в сироватці крові нормальний генотип AA гену ММР9 зустрічався у 40 % дітей. В досліджуваних групах по ОП та дефіциту вітаміну D 60 % дітей мали алель G, який є фактором ризику захворювання пародонту. В контрольній групі дітей частота мутантного алеля G склала 65 %. За критерієм χ2 сила зв’язку між фактором ризику та захворюваністю є відносно сильною, як по гомозиготі АА, так і по мутантній гетерозиготі AG та сильною по мутантній гомозиготі GG. Поліморфізм A8202G гену MMP9 призводить до підвищеного розщеплення білків міжклітинної матриксу і, як наслідок, відбувається деструкція тканин підтримуючого апарату зуба. При дослідженні 1546 SP1,G>T поліморфізму гену COL1A1 встановлено, що серед обстежених дітей контрольної групи та дітей з дефіцитом вітаміну D переважали гомозиготи GG. У 20 % дітей-гомозігот ТТ з остеопорозом за критерієм χ2 середня сила зв’язку. Мутації даного гена можуть впливати на структурно-функціональні характеристики найпоширенішого протеїну кісткового матриксу та сприяти розвитку остеопорозу. Висновки. При дослідженні функціональнозначущих поліморфізмів генів MMP9 A8202G, COL1A1 1546 SP1,G>T, що входять в генну мережу метаболізму сполучної тканини у дітей встановлено: наявність алеля G гена MMP9 A8202G у 40 % дітей з дефіцитом вітаміну D, 35 % дітей з ОП та алеля T гена COL1A1 у 20 % та 40 % досліджуваних дітей відповідно, призводять до схильності цих дітей до каріозного ураження твердих тканин зубів та захворювань пародонту.

ЗМІНИ БІОХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КРОВІ ТА ТКАНИН ПАРОДОНТУ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН В УМОВАХ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ГІПОКСІЇ

2026-11-10T10:01:36+02:00

Експериментальні дослідження є ключовим інструментом для розкриття глибинних механізмів етіопатогенезу людських захворювань, що дозволяє науково обґрунтувати доцільність і безпеку подальших клінічних досліджень. Гіпоксія та оксидативний стрес є основними патогенетичними процесами в розвитку захворювань тканин пародонту. Мета. Визначити зміни біохімічних показників крові та тканин пародонту на лабораторних тваринах за умов експериментальної гіпоксії. Матеріали і методи. Для створення експериментальних умов гіпоксії обрано модель залізодефіцитної анемії. На 14 білих щурах лінії Вістар біохімічним методом визначено: стан крові, МДА, каталазу, уреазу, еластазу, лізоцим, ступінь дисбіозу, лактат, піруват. Морфометричним методом визначено ступінь атрофії альвеолярного відростка. Статистичний аналіз. Результати дослідження. За результатами аналізу крові встановлено зниження числа еритроцитів на 28,6 % (р<0,05) і лейкоцитів на 77% (р<0,05). За результатами досліджень тканин пародонта встановлено: зниження каталази на 11% (р<0,05); підвищення еластази на 28% (р<0,05); підвищення уреази на 52% (р<0,05); зниження лактат/піруватного індексу на 52% (р<0,01). Ступінь атрофії альвеолярної кістки підвищилась на 8,3% (*р<0,05). Висновки. Експериментальна гіпоксія викликає суттєві зміни в організмі щурів та тканинах пародонта: оксидативний стрес, зниження антиоксидантної системи, розвиток запалення, підвищення резорбції кістки. Отримані результати можуть слугувати підставою для проведення подальших експериментальних та клінічних досліджень із застосуванням препаратів з метою підвищення активності антиоксидантної системи захисту, зниження оксидативного стресу, активації остеоіндукції та корекції гіпоксії в тканинах пародонту при лікуванні періодонтальних та періімплантних захворювань

ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ПІСЛЯ ОРТОПЕДИЧНОЇ ТА ХІРУРГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВИХ ДЕФЕКТІВ: ОГЛЯД ІНСТРУМЕНТІВ PROMS

2026-11-10T10:14:22+02:00

Узагальнення даних про валідовані інструменти оцінювання результатів, повідомлених пацієнтами (Patient-Reported Outcome Measures, PROMs), у пацієнтів із набутими та вродженими дефектами щелепно-лицевої ділянки після комплексної хірургічної й ортопедичної реабілітації та визначення меж їх застосування в цій популяції. Матеріали та методи дослідження. Виконано наративний огляд публікацій, виявлених у PubMed/MEDLINE, на платформах Wiley, Elsevier, Springer Nature, MDPI, Frontiers і BMC та шляхом перехресної перевірки цитувань у Google Scholar. Пошук завершено 27.07.2026. Основний часовий інтервал становив 2020–2026 роки; шість раніших джерел 2000, 2010, 2016, 2017 і 2019 років залучено через їх класифікаційне, порівняльне або методологічне значення. Відбір охоплював послідовний перегляд назв і анотацій, а потім повних текстів за наперед визначеними критеріями. Безпосереднього структурованого пошуку в Scopus, Web of Science Core Collection і Cochrane Library не виконано. Формального оцінювання кожного джерела за AMSTAR-2, RoB 2 або ROBINS-I не проводили; оцінки змістової валідності за COSMIN запозичено із систематичного огляду С. Азгера (S. Azher) та співавторів. Наукова новизна. В одному аналітичному полі зіставлено дані для набутих і вроджених дефектів, клінічні результати реконструктивних методів, психометричні характеристики PROMs та клінічні, функціональні, психологічні й соціальні чинники якості життя. Відмежовано результати первинних порівняльних досліджень від висновків оглядів і консенсусних документів, що дало змогу конкретизувати обмеження доказової бази. Висновки. Наявні дані не підтверджують безумовної переваги окремого методу реабілітації або опитувальника. Дослідження дентальної імплантації мають високий ризик систематичної похибки, а EORTC QLQ-H&N35 лише відносно краще відповідає критеріям COSMIN, ніж UW-QOL та OHIP-14. Після реабілітації якість життя визначається сукупністю функціонального відновлення, сприйняття зовнішності, психологічної адаптації та соціальної підтримки

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ НА КІЛЬКІСТЬ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН І ГЛИБИНУ УРАЖЕННЯ ЗУБІВ У ЩУРІВ ЗА ПОЄДНАНОГО МОДЕЛЮВАННЯ КАРІЄСУ ТА ГІНГІВІТУ

2026-11-10T10:31:04+02:00

Поєднане моделювання карієсу та гінгівіту створює умови для оцінювання карієспрофілактичної ефек- тивності лікувально-профілактичного комплексу за супутнього ураження ясен. Кількість каріозних порожнин і глибина ураження зубів є взаємодоповню- вальними показниками, що характеризують кількісну вираженість каріозного процесу та ступінь деструк- ції твердих тканин. Мета дослідження. Експеримен- тально оцінити вплив лікувально-профілактичного комплексу на інтенсивність і глибину каріозного ура- ження зубів у щурів за поєднаного моделювання карі- єсу та гінгівіту. Матеріали та методи. Дослідження проведено на 30 одномісячних самцях щурів лінії Wistar, розподілених на три групи по 10 тварин: інтактну, із сукупною патологією та із сукупною патологією на тлі застосування лікувально-профілактичного комп- лексу. Карієс моделювали карієсогенною дієтою, гін- гівіт – пероральним введенням фенігідіну в дозі 5 мг/ кг. Тривалість експерименту становила 30 діб. Визна- чали кількість каріозних порожнин на одного щура та глибину ураження зубів. Результати дослідження. У групі сукупної патології кількість каріозних порож- нин зросла з 3,4 ± 0,1 до 8,9 ± 0,3, а глибина ураження – з 3,7 ± 0,1 до 9,0 ± 0,6 бала порівняно з інтактною групою (р < 0,001). За застосування комплексу ці показники становили відповідно 3,5 ± 0,2 та 3,4 ± 0,2 бала і були нижчими, ніж у групі сукупної патології (р₁ < 0,001). Висновки. Застосування лікувально-профі- лактичного комплексу протягом 30 діб за поєднаного моделювання карієсу та гінгівіту супроводжувалося зниженням кількості каріозних порожнин у 2,5 рази та глибини ураження у 2,6 рази порівняно з нелікова- ною групою патології

РЕНТГЕНОЛОГІЧНА ОЦІНКА ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИХ ПАЗУХ ТА КІСТКОВОГО РЕГЕНЕРАТУ ПІСЛЯ ПЛАСТИЧНОГО ЗАКРИТТЯ ПЕРФОРАЦІЙ МЕМБРАНИ ШНАЙДЕРА РІЗНИМИ СПОСОБАМИ ПІД ЧАС СУБАНТРАЛЬНОЇ АУГМЕНТАЦІЇ

2026-11-10T12:03:48+02:00

Пластичне закриття перфорації мембрани Шнайдера (МШ), яка виникла під час відкритого синус-ліфтингу, попереджує потрапляння остеопластичного матеріалу в просвіт верхньощелепного синуса й розвитку в ньому запального процесу. Використання компонентів з плазми крові пацієнтів, які мають адгезивні властивості (PRF, фібринового клею) дозволяє суттєво підвищити ефективність місцевої пластики колагеновою мембраною і знизити ризики появи післяопераційних ускладнень. Мета дослідження. За допомогою рентгенологічного дослідження вивчити у хворих, в яких проведено пластичне закриття перфорацій мембрани Шнайдера різними способами під час відкритого синус-ліфтингу, стан верхньощелепних пазух та субантральних кісткових регенератів. Матеріали і методи дослідження. Рентгенологічні дослідження верхньощелепних кісток проводили у 20 хворих, чоловіків та жінок віком від 40 до 65 років, в яких під час операцій відкритого синус-ліфтингу виникли перфорації МШ середніх чи великих розмірів. Всім хворим через 7 діб, 3 та 6 місяців після хірургічних втручань проводився рентгенологічний моніторинг стану верхньощелепних пазух та субантральних кісткових регенератів на дентальному конусно-променевому комп’ютерному томографі. В залежності від способів пластичного закриття перфорацій МШ, пацієнтів було поділено на дві клінічні групи: у першій групі (9 осіб) закриття дефектів слизових оболонок дна верхньощелепних пазух проводили резорбуючою коллагеновою мембраною «Ossix Plus» (Dentsply Sirona, США) й субантральні ділянки верхньощелепних кісток виповнювали ксеноостеопластичним матеріалом «Cerabone». У хворих другої клінічної групи (11 осіб) поверхню мембрани «Ossix Plus» намазували аутологічним фібриновим клеєм, а в остеопластичний матеріал пропорційно (1:1) вносили PRF. Результати дослідження та їх обговорення. Через 3 й 6 місяців післяопераційного періоду у 5 хворих першої клінічної групи, в яких проводилась пластика перфорацій МШ великих розмірів, рентгенологічно візуалізувались потовщення ушкоджених слизових оболонок верхньощелепних пазух різних розмірів. У цей час лише у 2 хворих другої клінічної групи виявлено легкі потовщення МШ. Міжгрупові рентгенологічні відмінності товщини МШ станом на 6 місяць спостережень були близькими до статистично значущих χ2 – 3,0392, р = 0,0813. Через 6 місяців післяопераційного періоду міжгрупова відмінність у частоті випадків вираженої вертикальної резорбції (більше 20 % від початкового рівня) субантральних кісткових регенератів була статистично значущою – χ2 = 6,1111, р = 0,0134. Висновки. При динамічному рентгенологічному моніторингу щелепно-лицевих ділянок у хворих, в яких проведено відкритий синус-ліфтинг, встановлено, що на вираженість післяопераційної запальної реакції у верхньощелепних пазухах впливає спосіб пластичного закриття перфорацій мембрани Шнайдера, а ефективність субантральної кісткової регенерації у складних випадках залежить від властивостей застосованих остеопластичних матеріалів. Застосування для місцевої пластики фібринового аутоклею й PRF для аугментації верхньощелепних кісток навіть у складних випадках – при значних розривах мембрани Шнайдера, дозволяє отримати необхідний гемостатичний й антифлогістичний ефекти, забезпечити оптимальні умови для репаративного остеогенезу

ВПЛИВ СТАДІЇ ПАРОДОНТИТУ НА ЧАСТОТУ ТА ХАРАКТЕР ПЕРИІМПЛАНТНИХ УРАЖЕНЬ

2026-11-10T10:48:33+02:00

Генералізований пародонтит є одним із важливих факторів ризику розвитку біологічних ускладнень дентальної імплантації. Визначення взаємозв’язку між тяжкістю пародонтиту та станом периімплантних тканин має важливе значення для прогнозування результатів імплантаційного лікування. Мета дослідження. Оцінити клінічний стан тканин пародонта, визначити частоту та структуру периімплантних уражень у носіїв дентальних імплантатів, хворих на генералізований пародонтит, залежно від ступеня тяжкості захворювання. Матеріали та методи. Обстежено 56 пацієнтів віком 40–75 років із генералізованим пародонтитом, яким у 2020–2024 роках було встановлено 125 дентальних імплантатів. Пацієнтів розподілили залежно від стадії пародонтиту та наявності периімплантних уражень. Клінічний стан тканин пародонта оцінювали за пародонтологічними індексами, діагностику периімплантних уражень проводили за клінічними та рентгенологічними критеріями відповідно до класифікації захворювань і станів тканин навколо імплантатів World Workshop (2017). Статистичний аналіз виконували із застосуванням U-критерію Манна–Уїтні. Результати. Встановлено залежність частоти периімплантних ускладнень від ступеня тяжкості генералізованого пародонтиту. У пацієнтів із генералізованим пародонтитом І стадії частота периімплантних ускладнень становила 11,5%, тоді як при ІІ стадії ‒ 47,4%. У структурі уражень при І стадії виявлено периімплантний мукозит у 2,3% випадків та дезінтеграцію імплантатів у 9,2%; при ІІ стадії ‒ відповідно 10,5%, периімплантит ‒ 21,1% та дезінтеграцію імплантатів ‒ 15,8%. Наявність периімплантних уражень асоціювалася з більш вираженими запальними та деструктивними змінами тканин пародонта: підвищенням показників РМА, інтенсивності кровоточивості, глибини пародонтальних кишень та втрати епітеліального прикріплення. Зі збільшенням ступеня тяжкості пародонтиту також відзначалося підвищення показників м’якого зубного нальоту та глибини периімплантної кишені. Висновки. У носіїв дентальних імплантатів із генералізованим пародонтитом встановлено чітку залежність частоти та вираженості периімплантних уражень від тяжкості пародонтального процесу. Підвищення ступеня тяжкості пародонтиту супроводжується зростанням частоти периімплантних ускладнень та більш вираженими запально-деструктивними змінами тканин пародонта, що обґрунтовує необхідність ретельного пародонтологічного контролю пацієнтів на етапах дентальної імплантації та подальшого спостереження

ДИНАМІКА АНТИОКСИДАНТНО- ПРООКСИДАНТНОГО ІНДЕКСУ РОТОВОЇ РІДИНИ У ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ОПЕРАТИВНОГО ВТРУЧАННЯ З ВИДАЛЕННЯ ПУХЛИН І ХІМІОТЕРАПІЇ НА ТЛІ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ

2026-11-10T11:04:26+02:00

Порушення співвідношення антиоксидантного захисту та пероксидації ліпідів є важливою складовою змін орального гомеостазу у пацієнтів зі злоякісними пухлинами голови та шиї. Антиоксидантно-прооксидантний індекс (АПІ) ротової рідини дає змогу комплексно оцінювати співвідношення активності каталази та вмісту малонового діальдегіду в динаміці реабілітації. Мета дослідження. Оцінити динаміку АПІ ротової рідини у пацієнтів із раком голови та шиї за додаткового застосування лікувально-профілактичного комплексу після хірургічного видалення пухлини та хіміотерапії. Матеріал та методи. Обстежено 35 осіб віком 25–55 років: 25 пацієнтів зі злоякісними пухлинами голови та шиї та 10 здорових осіб. Група порівняння (n = 10) отримувала стандартне лікування, основна група (n = 15) – додатково лікувально-профілактичний комплекс із повторним курсом через 6 місяців. АПІ розраховували за співвідношенням активності каталази до вмісту малонового діальдегіду на початку спостереження та через 1, 3, 6 і 12 місяців. Результати подано як M ± m. Результати. Початкові значення АПІ становили 2,5 ± 0,2 ум. од. у групі порівняння та 2,8 ± 0,2 ум. од. в основній групі за референтного рівня 21,4 ± 1,1 ум. од. (p < 0,001). В основній групі через 1, 3, 6 і 12 місяців АПІ підвищився відповідно до 5,2 ± 0,3; 8,4 ± 0,5; 11,4 ± 0,9 та 12,1 ± 1,0 ум. од. (p₁ < 0,001). На всіх етапах після початку лікування індекс був вищим, ніж у групі порівняння (p₂ < 0,001), проте залишався нижчим за референтний рівень (p < 0,001). Висновки. Застосування лікувально-профілактичного комплексу супрово- джувалося стійким підвищенням АПІ ротової рідини, який через 12 місяців перевищував початкове значення у 4,3 раза. Отримані результати свідчать про часткове відновлення антиоксидантно-прооксидантного балансу без досягнення референтного рівня

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ПАРОДОНТИТУ ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ У ОСІБ, ЩО МЕШКАЮТЬ У М. КИЄВІ ПОСТІЙНО АБО ТИМЧАСОВО

2026-11-10T11:26:15+02:00

Питання визначення особливостей клінічного перебігу захворювань пародонту у цивільного населення м. Києва залежно від рівня психоемоційного напруження не втрачає своєї доцільності. При цьому, особливий інтерес викликає порівняльне дослідження осіб, які постійно проживають у м. Києві з початку повномасштабної війни, та внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій України. Обидві категорії населення перебувають під впливом військових стресогенних факторів, однак відрізняються характером пережитих подій, ступенем порушення звичного соціального середовища та необхідністю адаптації до нових умов проживання. Мета дослідження. Дослідити особливості клінічного перебігу пародонтиту в осіб, які постійно проживають у м. Києві, та внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій України залежно від вираженості рівня психоемоційного напруження, оціненого за сумарним показником PHQ-9. Матеріали та методи. Обстежено 189 пацієнтів, яких розподілено на 2 групи: І група (136 осіб) ‒ мешканці м. Києва, які не виїжджали з міста, з лютого 2022 року до теперішнього часу; ІІ група (53 особи) ‒ внутрішньо переміщені особи (ВПО) з тимчасово окупованих територій України. Обидві групи порівняні за віком (19-57рр). У пацієнтів обох груп рівень психоемоційного напруження (PHQ-9) оцінювали за рекомендаціями K. Kroenke, R. L. Spitzer і J. B. W. Williams (2001). Об’єктивне пародонтологічне обстеження включало клінічний огляд порожнини рота та об’єктивну оцінку стану тканин пародонту за пародонтальними індексами: PMA, глибина ПК, ВЕП, кровотеча та гноєтеча із ПК, рецесія ясен, патологічна рухомість зубів. Діагностику захворювань пародонту здійснювали за класифікацією EFP (2017). Статистичну обробку отриманих результатів проводили із застосуванням методів варіаційної статистики. Результати. Серед пацієнтів І групи переважали мінімальний (0–4 бали за PHQ-9) та легкий (5-9 балів за PHQ-9) рівні психоемоційного напруження з визначенням гінгівіту та переважно пародонтиту І та ІІ стадії. У частини пацієнтів при рівні психоемоційного напруження ‒ 5–9 балів за PHQ-9 було діагностовано рецесію ясен з оголенням шийок і коренів зубів з наявністю скарг на гіперестезію твердих тканин зубів переважно І та ІІ ступеня. Серед пацієнтів ІІ групи були визначені ознаки тяжчого перебігу пародонтиту ІІ та ІІІ стадії на тлі зростання рівня психоемоційного напруження (10-14 та 15–19 балів за PHQ-9). Таким чином, при порівнянні двох груп було визначено, що у пацієнтів ІІ групи був визначений переважно більш високий рівень психоемоційного напруження (10-14 та 15–19 балів за PHQ-9) та в більшості випадків був діагностований пародонтит на розвинутих стадіях: ІІ та ІІІ, з більш вираженими ознаками загострення запально-дистрофічного процесу в пародонті. Висновки. При відносно помірному рівні психоемоційного напруження у частини пацієнтів із пародонтитом можуть виявлятися ознаки рецесії, що супроводжуються гіперестезією твердих тканин зубів, тоді як при збільшенні сумарного показника PHQ-9 до 10–14 балів і вище ‒ 15–19 балів у структурі клінічних проявів починають переважати ознаки запально-дистрофічного ураження тканин пародонту. У пацієнтів І групи (постійних мешканців Києва) на тлі мінімального (0–4 бали за PHQ-9) та легкого (5-9 балів за PHQ-9) рівнів психоемоційного напруження було діагностовано гінгівіт та пародон- тит переважно І та ІІ стадії. У пацієнтів ІІ групи (внутрішньо переміщені особи) на тлі більш високого зростання рівня психоемоційного напруження (до 10-14 та 15-19 балів за PHQ-9) були визначені ознаки тяжчого перебігу розвиненого пародонтиту ІІ та ІІІ стадії.

ЛОГІСТИЧНІ СКРИНІНГОВІ МОДЕЛІ ДЛЯ ПРОГНОЗУВАННЯ ВИНИКНЕННЯ ПРИШИЙКОВИХ УРАЖЕНЬ ЗУБІВ

2026-11-10T11:52:50+02:00

Розробити логістичні скринінгові моделі прогнозування ризику виникнення пришийкових уражень зубів у пацієнтів молодого віку. Методи дослідження. Було проведено обстеження та анкетування 272 пацієнтів (середній вік 24,3±6,9 роки). Методом логістичного регресійного аналізу у них було визначено незалежні предиктори виникнення клиновидного дефекту (КД), пришийкового карієсу (ПК) та ерозії (Е) емалі зубів. Для моделювання прогнозу була обрана логістична регресія, реалізована на мові програмування Python із застосуванням бібліотек scikitlearn. У звʼязку з різною поширеністю пришийкових уражень зубів було використано балансування класів (class_weight=»balanced»). Для оцінки моделей було розраховано Receiver Operating Characteristic curve- Area under the curve (ROC-AUC). Наукова новизна. Провідними незалежними предикторами КД було визначено рецесію ясен і надмірний тиск на зубну щітку, ПК – звичку вживати чай з додаванням лимону та патологічний вид прикусу, Е емалі – наявність тріщин емалі на вестибулярній поверхні зубів та оклюзійної стертості. Аналіз ефективності логістичної моделі прогнозування КД зубів показав максимальну чутливість (recall=1,00) і помірну, але недостатню дискрімінаційну здатність (ROC-AUC=0,677), що відповідає задовільному рівню розділення класів. Модель прогнозування ПК зубів також продемонструвала високу recall=0,98 та дискрімінаційну здатність (ROC-AUC=0,651), що є прийнятним для інструментів раннього скринінгу, метою яких є мінімізація хибнонегативних результатів. Модель прогнозування Е емалі зубів показала recall=0,87 та ROC-AUC=0,604, що свідчить про недостатню дискримінаційну здатність в умовах обмеженої підвибірки. Отримання деяких предикторів з відʼємними коефіцієнтами у моделі прогнозування ПК зумовлено обмеженнями лінійного підходу логістичної регресії та особливостями досліджуваної вибірки. Висновки. Розроблені логістичні моделі можуть бути використані лікарем-стоматологом для оцінки індивідуального ризику виникнення КД, ПК та Е емалі зубів у пацієнтів молодого віку і визначення найбільш значущих предикторів з подальшою їх корекцією

ВПЛИВ ШТУЧНО СФОРМОВАНИХ ДЕФЕКТІВ ІНТРАОРАЛЬНИХ СКАНІВ НА ЯКІСТЬ АВТОМАТИЧНОЇ СЕГМЕНТАЦІЇ ЦИФРОВИХ МОДЕЛЕЙ У ПАЦІЄНТІВ ЗІ СКУПЧЕНІСТЮ ЗУБІВ У ФРОНТАЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ

2026-11-10T12:49:10+02:00

Мета дослідження. Оцінити вплив локалізації штучно сформованих дефектів поверхні інтраоральних ска- нів на якість автоматичної сегментації цифрових моделей у пацієнтів зі скупченістю зубів у фронталь- ній ділянці. Матеріали та методи. До дослідження було включено 18 анонімізованих інтраоральних ска- нів нижньої щелепи пацієнтів зі скупченістю зубів у фронтальній ділянці. Для кожного вихідного скану формували чотири цифрові досліджувані сценарії: вихідний скан без додаткових змін; скан із локальним дефектом вестибулярної поверхні; скан із дефектом контактної поверхні без поширення на візуальну лінію розмежування між сусідніми зубами; скан із дефек- том контактної поверхні, який поширювався через візуальну лінію розмежування між сусідніми зубами. Штучне формування дефектів проводили у програм- ному середовищі Medit Design шляхом локального вида- лення фрагментів полігональної сітки. Автоматичну сегментацію виконували у програмному середовищі Medit Ortho Simulation. Результати. Критичні пору- шення автоматизованої сегментації були зареєстро- вані у 4 із 18 вихідних сканів без штучно сформованих дефектів поверхні (22,22%), у 5 із 18 сканів із дефек- том на вестибулярній поверхні (27,78%), у 8 із 18 ска- нів (44,44%) із дефектом на контактній поверхні без поширення на візуальну лінію розмежування між сусідніми зубами, та у 15 із 18 сканів (83,33%), в яких дефект поверхні поширювався через візуальну лінію розмежування між двома сусідніми зубами. Найбільш характерними порушеннями в останній групі були змі- щення або втрата частини межі сегментації, част- кове графічне об’єднання сусідніх зубів, фрагментація сегмента окремого зуба та помилки автоматичного маркування. Частота дефектів сегментації статис- тично значуще відрізнялася між чотирма умовами (критерій Кохрена Q=24,67; p < 0,001). Висновки. Локалізація дефекту цифрової поверхні відносно візу- альної межі між сусідніми зубами є більш значущим фактором для якості автоматичної сегментації, ніж сам факт наявності локальної втрати даних. Дефекти вестибулярної поверхні характеризувалися мінімальним впливом, тоді як поширення дефекту на проекцію візуальної лінії розмежування двох сусідніх зубів суттєво підвищувало ризик критичних помилок сегментації

ВИЗНАЧЕННЯ МОБІЛЬНОСТІ ЯЗИКА ЯК КРИТЕРІЮ АНАТОМО- ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ

2026-11-10T14:22:36+02:00

Язик є одним з рухомих елементів системи артикуляції. Для правильного формування звуків необхідний повний діапазон рухливості язика. Якщо рухливість язика знижена, звуки можуть дещо, помірно або сильно відхилятися від правильних. Порушення артикуляції язика при звуковимові неминуче призводить до порушення положення окремих зубів, деформації зубних рядів та аномалій прикусу, а спроби проведення ортодонтичного лікування без логопедичної корекції та функціональної перебудови ускладнюють його та не дають стабільного результату. Мета дослідження. Визначення мобільності язика у межах діагностичного скринінгу щелепно-лицевої ділянки дітей із його анатомо-функціональними порушеннями. Матеріали і методи дослідження. Для виконання визначеної у роботі мети обстежено пацієнтів від 5 до 12 років (n=122). Дистальна та мезіальна оклюзії, відкритий, глибокий та перехресний прикуси було діагностовано у 72.1% (n=88). Групу спостереження склали діти, у яких зубощелепних деформацій у сагітальній, вертикальній та трансверзальній площинах не було виявлено у 27.9% (n=34). У процесі проведення функціональних проб установлено І-IV ступені мобільності язика. Результати та їх обговорення. Наукова доказовість ефективності ортодонтичного лікування базується на критеріях змін антропометричних показників зубних рядів та порівнянні результатів функціональних проб. Функціональна діагностика важлива у визначенні потреб у лікуванні та побудові алгоритмів профілактичних заходів. Проведене дослідження підкреслює необхідність комплексної реабілітації дітей із зубощелепними деформаціями, пацієнтам із I ступенем мобільності при встановленні порушень фонетичної сторони мовлення призначення стандартних корекційних логопедичних вправ, ІІ ступенем – логопедичної корекції по формуванню кінетичного / кінестатичного праксисів та артикуляційних укладів порушених груп звуків. Пацієнтам із III ступенем – призначення орофаціальної міофункціональної гімнастики, використання додаткових логотехнологій. При короткій вуздечці слід проводити оперативні втручання по її подовженню. Висновок. З метою якісної профілактики та лікування пацієнтів із зубощелепними деформаціями доцільно визначати мобільність язика у межах діагностичного скринінгу щелепно-лицевої ділянки дітей із його анатомо-функціональними порушеннями. Ступінь мобільності язика вказує на можливість виконання функцій, а саме: утруднення або унеможливлення висовування за межі ротової порожнини, облизування губ, підняття вгору до піднебіння та мовленнєві порушення

СТРУКТУРНІ ТА ЯТРОГЕННІ ДЕТЕРМІНАНТИ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ДЕЗОРГАНІЗАЦІЇ ПРИ СКРОНЕВО- НИЖНЬОЩЕЛЕПНИХ РОЗЛАДАХ: ПРОГНОСТИЧНА МОДЕЛЬ ДЛЯ ПЕРСОНАЛІЗОВАНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

2026-11-10T12:21:10+02:00

Визначити передреабілітаційний морфо-функціональний профіль пацієнтів зі скронево-нижньощелепними розладами (СНЩР) та встановити незалежні фактори ризику структурних змін скронево-нижньощелепних суглобів (СНЩС) для персоналізованого планування ортопедичної реабілітації. Методи. Проведено кросекційне дослідження 145 пацієнтів із верифікованими СНЩР (DC/ TMD), розподілених на три групи: І (n=52) – міогенний компонент, ІІ (n=47) – артрогенний компонент, ІІІ (n=46) – оклюзійно-функціональний компонент. Контрольну групу становили 30 практично здорових осіб. Застосовано комплексне клінічне та інструментальне обстеження (класифікація Kennedy– Applegate, TWES 2.0, комп’ютерна оклюзіографія T-Scan, поверхнева електроміографія, конусно-променева комп’ютерна томографія СНЩС). Для визначення незалежних предикторів структурних змін СНЩС використано багатофакторний логістичний регресійний аналіз. Наукова новизна. На основі комплексного клініко-інструментального обстеження 145 пацієнтів із різними клінічними компонентами СНЩР визначено кількісні предиктори дегенеративних змін СНЩС. Доведено, що найбільший незалежний внесок у структурну перебудову суглобів мають зниження оклюзійної висоти >2 мм (OR=2,50; p=0,018), належність до артрогенної групи (OR=2,48; p=0,016) та виражене патологічне стирання (OR=1,99; p=0,049). Уперше показано протективну роль вітальних зубів – збільшення їх кількості на кожні 5 одиниць знижує шанси дегенеративних змін СНЩС на 24 % (OR=0,76; p=0,015). Обґрунтовано та впроваджено авторську систему передреабілітаційної стратифікації за факторами D (морфологічна дезінтеграція), V (біологічний потенціал зубів), S (тип опори), O (оклюзійна стабільність), E (нейром’язова асиметрія), що дозволяє індивідуалізувати тактику ортопедичної реабілітації залежно від вираженості функціональної дезорганізації. Висновки. Артрогенний компонент СНЩР асоціюється з найбільш вираженою морфо-функціональною дезорганізацією та структурною перебудовою СНЩС. Провідними модифікованими факторами ризику є втрата вертикальної оклюзійної опори та виражене стирання, що обґрунтовує необхідність їх першочергової корекції. Запропонована система стратифікації за факторами D, V, S, O, E дозволяє індивідуалізувати тактику ортопедичної реабілітації.

КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ГЕНДЕРНО- ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНИХ РОЗЛАДІВ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПОЗИТИВНИМ ГАМБУРЗЬКИМ ТЕСТОМ

2026-11-10T12:35:37+02:00

Скронево-нижньощелепні розлади залишаються однією з найбільш складних та поширених патологій щелепно-лицевої ділянки. Тривалий субклінічний перебіг та мультифакторна природа оклюзійно-суглобових дисфункцій часто призводять до їх пізньої діагностики вже на стадії незворотних морфологічних змін у суглобі. Метою дослідження було проведення порівняльного аналізу клініко-епідеміологічної структури та визначення гендерно-вікових особливостей перебігу скронево-нижньощелепних розладів у пацієнтів на етапі первинної маніфестації оклюзійно- суглобової дисфункції (за критеріями позитивного Гамбурзького тесту) для обґрунтування диференційованих підходів до ранньої діагностики та комплексної реабілітації. Матеріали та методи. Проведено комплексне клініко-епідеміологічне обстеження 168 пацієнтів із позитивним Гамбурзьким тестом. Досліджуваних було розподілено на чоловічу (n=62) та жіночу (n=106) когорти, кожну з яких стратифіковано на дві вікові підгрупи: особи молодого віку (18-45 років) та пацієнти зрілого віку (46-59 років). Скринінг передбачав мануальну та інструментальну оцінку шести ключових параметрів біомеханіки зубощелепного апарату. Статистичну обробку та валідацію масивів даних (із застосуванням алгоритмів дисперсійного аналізу ANOVA) здійснювали у програмі «Statistica» 13.0. Результати. Встановлено, що незалежно від статі домінуючими симптомами дисфункції виступали артикулярні звукові феномени (72,58 % у чоловіків та 74,53 % у жінок) і міофасціальний біль (53,23 % та 61,32 % відповідно). При міжгруповому порівнянні статистично вірогідних відмінностей у частоті симптомів не виявлено, р>0,05, що свідчить про клінічну універсальність первинних проявів патології. Водночас, зафіксовано чітку тенденцію до прогресування симптоматики у старшій віковій групі обох статей: в 46-59 років частота позасуглобових проявів (цефалгія, оталгія) та явищ «заклинювання» щелепи зростала в 1,2-1,4 раза. Загальна частота та вираженість скарг стабільно превалювала у пацієнток жіночої статі. Висновки. Отже, в результаті проведеного дослідження встановлено, що основними клінічними маркерами маніфестації скронево-нижньощелепних розладів є артикулярні шуми та міофасціальний біль, при цьому встановлено чітку тенденцію до вікового прогресування патології з наростанням позасуглобових проявів в осіб 46-59 років, а також вищу частоту скарг у жінок, що вказує на вплив гендерно-вікових факторів та обґрунтовує необхідність застосування диференційованих алгоритмів гнатологічної реабілітації