Інновації в стоматології

ДІАГНОСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МОРФОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КРОВІ ТА ТКАНИН ПАРОДОНТА ЯК ІНДИКАТОРІВ СИСТЕМНИХ І ЛОКАЛЬНИХ ЗМІН, ПРИ МОДЕЛЮВАННІ ПАТОЛОГІЧНИХ СТАНІВ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ СТОМАТОЛОГІЇ

Г.Ф. Білоклицька — 2026-08-17

Мета. Експериментальне вивчення впливу антигіпертензивних препаратів із різними механізмами фармакологічної дії на морфологічні показники периферичної крові та структурно-функціональний стан тканин пародонта у тварин, які перебували в умовах кардіо- вазонефропатогенної напівсинтетичної дієти в поєднанні зі стресовим впливом. Матеріали та методи. Дослідження проведено на 48 білих щурах, яких утримували на спеціально розробленій кардіовазонефропатогенній напівсинтетичній дієті у поєднанні зі стресовим навантаженням. У подальшому тварини отримували антигіпертензивні препарати: ніфедипін, еналаприл, карведилол та вальсакор. Результати дослідження. Встановлено, що комбінований вплив кардіовазонефропатогенної дієти та стресу супроводжувався достовірним зниженням приросту маси тіла, вмісту гемоглобіну та кількості еритроцитів, а також розвитком лейкоцитозу і змінами лейкоцитарної формули крові. У всіх експериментальних групах відзначалося підвищення модифікованого лейкоцитарного індексу (ЛІІм), що свідчило про формування системної запальної реакції та розвиток метаболічних порушень. Дослідження мазків-соскобів ясен показало розвиток локальних запально-дистрофічних змін у тканинах пародонта, які проявлялися збільшенням кількості сегментоядерних нейтрофілів і моноцитів, зниженням вмісту лімфоцитів, підвищенням індексу ЛІІм, зменшенням кількості життєздатних лейкоцитів та збільшенням кількості десквамованих епітеліальних клітин. Найбільш виражені зміни спостерігалися у тварин, які отримували ніфедипін та еналаприл. Висновки. Отримані результати свідчать про те, що застосування окремих антигіпертензивних препаратів за умов експериментальної кардіовазонефропатології може посилювати системні та локальні запально-деструктивні процеси. Використання морфологічних показників периферичної крові та тканин пародонта є інформативним підходом для оцінки розвитку патологічних змін в організмі та може бути перспективним для подальших експериментальних і клінічних досліджень у стоматології.

ЕТАПОЗАЛЕЖНИЙ ГІСТОМОРФОГЕНЕЗ КІСТКОВОЇ ЛУНКИ ПІД ЧАС ПРОРІЗУВАННЯ ТИМЧАСОВИХ ЗУБІВ У КОШЕНЯТ

Ю.В. Горохівська — 2026-08-17

Прорізування зуба є просторово й часово координованим процесом, у якому резорбція та новоутворення альвеолярної кістки поєднуються з диференціюванням клітин зубного фолікула та формуванням майбутнього пародонтального комплексу. Водночас регіональні гістоархітектонічні особливості кісткової крипти під час прорізування тимчасових зубів у дипгіодонтних ссавців залишаються недостатньо охарактеризованими. Метою дослідження було охарактеризувати етапозалежний гістоморфогенез і присінково-язикову асиметрію кісткової лунки навколо зачатків фронтальних тимчасових зубів нижньої щелепи кошенят та зіставити ці зміни з напрямком переміщення коронки під час прорізування. Матеріали та методи. Досліджено постмортальний матеріал нижніх щелеп 10 загиблих кошенят. За макроскопічними ознаками розвитку сформовано дві групи: з гладкою поверхнею альвеолярного відростка (n=5) та з коронками тимчасових зубів, що виступали над поверхнею нижньої щелепи (n=5). Препарати фіксували у 10% нейтральному формаліні, проводили щадну декальцинацію трилоном Б, парафінову проводку, виготовляли тонкі зрізи та забарвлювали гематоксиліном і еозином і за Ван Гізоном. Мікроскопію та фотодокументування виконували за допомогою Olympus BX41 при збільшеннях ×100 і ×200. Аналіз мав описовий гістоморфологічний характер. Результати дослідження. На фолікулярному етапі визначали тонкий шар окістя, від якого формувалися кісткові трабекули, орієнтовані паралельно та перпендикулярно до його поверхні. Виявлено виразну просторову неоднорідність дозрівання кісткової тканини: з присінкового боку трабекули були більш еозинофільними та мали ознаки меншої осифікації, тоді як з язикового боку переважали базофільні, більш зрілі кісткові структури з активнішим включенням остеоцитів. Міжтрабекулярні простори поступово заповнювалися ретикулярною та мієлоїдною тканиною. Паралельно формувалися впорядковані колагенові волокна, ендостальні структури та концентричні кісткові пластинки. Така асиметрія збігалася зі зміною орієнтації коронки від оральної до косої присінкової. Висновки. Формування кісткової лунки тимчасового зуба у кошенят відбувається нерівномірно й характеризується присінково- язиковою асиметрією осифікації. Отримані дані підтримують концепцію, за якою просторово вибіркове ремоделювання альвеолярної кістки створює морфологічні умови для спрямованого переміщення зуба та одночасного формування тканин пародонтального комплексу.

ВПЛИВ ВІТАМІНУ Е НА ОКИСНО- ВІДНОВНИЙ СТАН ТА ПЕРЕКИСНЕ ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ В ТКАНИНАХ ЩУРІВ ПРИ МОДЕЛЮВАННІ ПАРОДОНТИТУ І КАРІЄСУ ЗУБІВ

О.О. Пахомова — 2026-08-17

Постановка проблеми. Останніми роками показано, що фоном для формування та розвитку низки захворювань, в том числі стоматологічних, є прихована вітамінна та мінеральна недостатність організму людини на фоні незбалансованого харчування, що впливає на доступність антиоксидантів. Мета дослідження. Вивчення впливу вітаміну Е (α-токоферолу ацетат) на окисно-відновний стан тканин і показники перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) щурів при моделюванні пародонтиту і карієсу зубів відповідними раціонами – дієтами з надлишком амонію та сахарози. Методи дослідження. Модель карієсу зубів була отримана шляхом утримання тварин на дієті С. А. Нікітіна та М. С. Бугайовой, модель пародонтиту – шляхом введення до раціону тварин хлористого амонію. Дві дослідні групи отримували з їжею вітамін Е (α-токоферол ацетат) (Виробництво ЗАТ «Київський вітамінний завод», Україна). У крові тварин визначали кислотно-лужну рівновагу загально- прийнятими методами. В тканинах щурів визначали кількість сульфгідрильних та дисульфідних груп, малонового діальдегіду ідієновихкон’югатів. Про окисно-відновний стан судили за співвідношенням вмісту сульфгідрильних та дисульфідних груп водорозчинних білків і показникам ПОЛ. Наукова новизна. Досліджено вплив вітаміну Е на окисно-відновний баланс та показники ПОЛ у організмі піддослідних тварин при моделюванні карієсу зубів і пародонтиту на фоні порушення кислотно-лужної рівноваги. Встановлено альтернативні порушення кислотно-лужної рівноваги, метаболічний алкалоз та метаболічний ацидоз в крові щурів під впливом карієсогенної та амонійної дієт – моделей карієсу зубів та пародонтиту. При впливі вітаміну Е відзначається нормалізуюча дія у тканинах щурів на вміст тіолів та дисульфідів, малонового діальдегіду та дієнових кон’югатів. Висновки. Вітамін Е нормалізує окисно-відновний стан та ПОЛ в організмі щурів і може бути надалі досліджений як спосіб для профілактики та корекції стоматологічних захворювань.

АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ТА ЯТРОГЕННИХ ЧИННИКІВ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ТЯЖКІСТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ ПРИ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНИХ РОЗЛАДАХ

О.М. Дорошенко — 2026-08-17

Мета дослідження. Визначити структурні та ятрогенні чинники, що найбільше впливають на тяжкість функціональної дезорганізації зубощелепної системи у пацієнтів зі скронево-нижньощелепними розладами (СНЩР), та встановити їх прогностичне значення для планування ортопедичної реабілітації. Методи дослідження. Проведено крос-секційне дослідження за участю 125 пацієнтів із верифікованими СНЩР (DC/TMD Axis I), розподілених на три групи: І група (n=50) – дефекти зубних рядів, ІІ група (n=40) – генералізоване патологічне стирання зубів, ІІІ група (n=35) – ятрогенні СНЩР. Застосовано клінічне обстеження за DC/TMD, класифікацію дефектів зубних рядів за Kennedy з правилами Applegate, авторський індекс функціональної дезорганізації (FPDI) та множинний регресійний аналіз для визначення предикторів функціональної дезорганізації. Статистичну обробку виконували у програмі IBM SPSS Statistics 29.0 із використанням описової статистики, критерію χ² Пірсона, однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) з post-hoc тестом Тьюкі та множинного лінійного регресійного аналізу (покроковий метод). Статистично значущими вважали відмінності при p<0,05. Наукова новизна. Вперше на основі множинного регресійного аналізу кількісно оцінено внесок структурних (втрата дистальної оклюзійної опори, кількість функціональних оклюзійних пар, симетричність дефектів зубних рядів) та ятрогенних (оклюзійні інтерференції, порушення міжальвеолярної висоти, нераціональні ортопедичні конструкції) чинників у формування функціональної дезорганізації зубощелепної системи у пацієнтів зі СНЩР. Встановлено, що топографічна класифікація дефектів зубних рядів за Kennedy не відображає повною мірою їх функціональних наслідків, що обґрунтовує доцільність функціонально-орієнтованого підходу до оцінки оклюзійного статусу. Розроблено прогностичну модель, яка пояснює 71,4% варіабельності індексу FPDI. Висновки. Провідними структурними чинниками функціональної дезорганізації зубощелепної системи є втрата дистальної оклюзійної опори (β=0,38; p<0,001) та зменшення кількості функціональних оклюзійних пар (β=-0,29; p<0,01). Серед ятрогенних чинників найбільше значення мають оклюзійні інтерференції після нераціональних реставрацій (β=0,24; p<0,01). Найбільш несприятливими є порушення міжальвеолярної висоти та нераціональні ортопедичні конструкції, що супроводжуються найвищими значеннями FPDI (7,8±2,3 та 7,4±2,1 бала відповідно). Отримані дані підтверджують доцільність функціонально-орієнтованого підходу до діагностики та планування ортопедичної реабілітації пацієнтів зі СНЩР.

СТОМАТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС ДІТЕЙ З ВРОДЖЕНИМИ ВАДАМИ СЕРЦЯ І МАГІСТРАЛЬНИХ СУДИН В УКРАЇНІ

А.В. Циж — 2026-08-17

Вступ. Вроджені вади серця (ВВС) та магістральніх у судин є одними з найпоширеніших вроджених патологій всьому світі. Збільшення кількості пацієнтів з ВВС створює групу людей з індивідуальними потребами в догляді, включаючи стоматологічну допомогу. Мета. Оцінити стоматологічний статус (рівень гігієни порожнини рота, інтенсивність карієсу, здоров'я тканин пародонту, поширеність аномалій прикусу, оцінити функціональні порушення зубощелепного апарату) у дітей з ВВС та порівняти інтенсивність карієсу зі здоровими дітьми в Україні. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 58 дітей з вродженими вадами серця і магістральних судин та 80 здорових дітей віком від 3 до 15 років. Всі діти були розділені на 3 групи за віком і періодом прикусу: в тимчасовому, змінному та постійному прикусі. Оцінювали інтенсивність карієсу, рівень гігієни порожнини рота, стан тканин пародонту та дефекти розвитку зубів, аномалії прикусу, функціональні порушення зубощелепного апарату. Використовувався одновибірковий тест Колмогорова-Смирнова і t-критерій для незалежних зразків. Статистичний аналіз проводився за допомогою статистичного програмного забезпечення SPSS версії 26.0, SPSS Inc. Статистична значущість була встановлена на рівні 5%. Результати та обговорення. Інтенсивність карієсу в період тимчасової оклюзії у дітей з ВВС та здорових дітей становила 4,0 та 6,4 відповідно. Найбільша інтенсивність карієсу зафіксована у дітей з ВВС в період змінного (4,7) і постійного (4,6) періодів прикусу. У 33,3% дітей в тимчасовому періоді прикусу та до 52,9% дітей зі змінним періодом прикусу був незадовільний рівень гігієни порожнини рота. Висновки. Виходячи з обмежень даного епідеміологічного дослідження, істотних відмінностей в інтенсивності карієсу у дітей з вродженими вадами серця і здорових дітей в період тимчасової і змінної оклюзії не виявлено. Ці результати вказують на важливість профілактичної стоматологічної допомоги та належного лікування дітей з ВВС.

ОЦІНКА ЗМІН МАРКЕРУ НЕСПЕЦИФІЧНОГО ІМУННОГО ЗАХИСТУ – ЛІЗОЦИМУ У РОТОВІЙ РІДИНІ ДІТЕЙ З ФЛЮОРОЗОМ В ДИНАМІЦІ КОМПЛЕКСНОГО ОРТОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ

Д.С. Шнайдер — 2026-08-17

Ендемічний флюороз супроводжується порушенням формування та мінералізації емалі, а застосування ортодонтичної апаратури ускладнює гігієну порожнини рота та сприяє накопиченню зубної біоплівки. Одним із провідних показників місцевого неспецифічного антимікробного захисту є активність лізоциму в ротовій рідині. Метою дослідження було оцінити динаміку активності лізоциму в ротовій рідині дітей з ендемічним флюорозом та ортодонтичною патологією під впливом лікувально-профілактичного комплексу. Матеріали та методи. Обстежено 25 дітей віком 6–7 років, розподілених на основну групу (n=13) і групу порівняння (n=12). Усім дітям проводили санацію порожнини рота та професійну гігієну, а основній групі додатково призначали розроблений лікувально-профілактичний комплекс. Активність лізоциму в нестимульованій ротовій рідині визначали на початку дослідження, перед фіксацією ортодонтичної апаратури, а також через 1, 6 і 12 місяців. Статистичну значущість відмінностей оцінювали за t-критерієм Стьюдента при р<0,01. Результати дослідження. Початкова активність лізоциму була знижена в обох групах: 80±5 од/л у групі порівняння та 85±6 од/л в основній групі проти референтного значення 140±11 од/л (р<0,001). Через один місяць в основній групі показник підвищився до 142±11 од/л, що на 67,0 % перевищувало вихідний рівень (р1<0,001), тоді як у групі порівняння становив 88±6 од/л. Через 6 і 12 місяців активність лізоциму в основній групі дорівнювала відповідно 131±11 та 125±10 од/л і була на 55,9 та 52,4 % вищою, ніж у групі порівняння (р2<0,002). Висновки. Застосування лікувально-профілактичного комплексу сприяло нормалізації та тривалому збереженню активності лізоциму, що підтверджує його антимікробну й імунокоригувальну дію під час ортодонтичного лікування дітей з ендемічним флюорозом.

АНАЛІЗ ЗВІТІВ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМІСІЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НЕЗНІМНОГО ПРОТЕЗУВАННЯ ЩОДО ТОЧНОСТІ РІЗНИХ ПІДХОДІВ ОТРИМАННЯ ЦИФРОВИХ ВІДБИТКІВ У ВИПАДКАХ ТОТАЛЬНОГО ПРОТЕЗУВАННЯ З ОПОРОЮ НА ДЕНТАЛЬНИХ ІМПЛАНТАТАХ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ТА МАТЕМАТИЧНОЇ К

М.Ю. Гончарук-Хомин — 2026-08-17

Мета дослідження. Провести аналіз звітів дослідницької комісії Американської академії незнімного протезування щодо точності різних підходів отримання цифрових відбитків у випадках тотального протезування з опорою на дентальних імплантатах, забезпечити систематизацію та порівняння даних таких з урахування обсягів наповнення доказової бази щодо апробованих методик та клінічної значущості повідомлених результатів. Методи дослідження. Дослідження виконано у форматі аналітичного огляду з елементами порівняльного опрацювання даних доказової бази щодо точності цифрових методик реєстрації позицій дентальних імплантатів у випадках реабілітації повної адентії. Об’єктом аналізу стали чотири систематичні огляди, опубліковані дослідницькою комісією Американської академії незнімного протезування у 2025-2026 роках, присвячені оцінці точності різних підходів до отримання цифрових відбитків для реєстрації положення дентальних імплантатах в умовах тотальної реабілітації. Наукова новизна. Порівняльний аналіз усіх чотирьох систематичних оглядів дозволяє сформувати чітку ієрархію сучасних цифрових протоколів за рівнем точності. Найвищі показники точності демонструють системи зовнішньоротової фотограмметрії, для яких характерні лінійні відхилення апроксимізовані до рівня девіації в 27 мкм та кутові відхилення апроксимізовані до рівня девіації 0,21°. Порівнювані показники відмічаються для систем внутрішньоротової фотограмметрії та інших каліброваних систем скан-абатментів, для яких середні лінійні похибки знаходяться в межах 30-50 мкм. Некалібровані шинуючі конструкції та системи з додатковою референтною геометрією здатні забезпечувати показники точності у межах 26-58 мкм за сприятливих умов. Найменш прогнозованими цифровими відбитками з точки зору точності залишаються традиційні протоколи без шинування скан-абатментів, для яких характерна найбільша варіабельність результатів. Висновки. Аналіз чотирьох цільових систематичних оглядів дослідницької комісії Американської академії незнімного протезування, присвячених оцінці точності різних підходів до отримання цифрових відбитків з реєстрацією положення дентальних імплантатів в умовах повної адентії, засвідчив, що параметр точності цифрових відбитків визначається не лише технічними характеристиками внутрішньоротового сканера, але насамперед математичним принципом формування цифрової моделі та наявністю додаткових геометричних орієнтирів. Традиційні протоколи з використанням нешинованих скан-абатментів залишаються найбільш залежними від послідовного графічного зшивання локальних кадрів, унаслідок чого характеризуються найбільшою варіабельністю результатів і ризиком накопичення кумулятивної просторової похибки.

СПЕКТРОКОЛОРИМЕТРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕАКТИВНОСТІ МІКРОЦИРКУЛЯТОРНОГО РУСЛА ЯСЕН У ПРОЦЕСІ ОРТОПЕДИЧНОГО ЛІКУВАННЯ НЕЗНІМНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

О.В. Дєньга — 2026-08-17

Об’єктивний оптичний моніторинг може виявляти порушення мікроциркуляції ясен і запальні хроматичні зміни, які не повною мірою визначаються під час візуального огляду. Мета дослідження. Оцінити поздовжні зміни реактивності мікроциркуляторного русла ясен у відповідь на стандартизоване жувальне навантаження та йод-асоційовану спектроколориметричну реакцію під час незнімної ортопедичної реабілітації з опорою на імплантати й зуби, а також визначити, чи був додатковий багатокомпонентний супровід пов’язаний зі сприятливішими оптичними результатами через шість місяців порівняно із застосуванням лише базової терапії. Матеріали та методи. До цього поздовжнього нерандомізованого порівняльного дослідження було залучено 76 пацієнтів віком 18–30 років із включеним одиничним дефектом зубного ряду. На підставі діагностичної стратифікації здійснювали ортопедичну реабілітацію із застосуванням двоетапних імплантатів (група 1.1 − додатковий лікувально-профілактичний комплекс, n=20; група 1.2 − базова терапія, n=17) або трьоходиничних металокерамічних незнімних зубних протезів з опорою на два зуби (група 2.1 − додатковий лікувально-профілактичний комплекс, n=22; група 2.2 − базова терапія, n=17). За допомогою автоматичного спектроколориметра реєстрували отримані на підставі спектрів відбиття ясен тристимульні координати CIE X, Y і Z до та після регламентованого протоколом жувального навантаження, а також до і після йодного забарвлення за Шиллером–Писарєвим. Вимірювання проводили у вихідному стані, після попередньої терапії в основних групах, а також через 1 і 6 місяців після хірургічного втручання або фіксації зубного протеза. Статистичний аналіз виконували у програмі STATISTICA 6.1 із застосуванням t-критерію Стьюдента (p<0,01). Результати дослідження. У вихідному стані в групах, стратифікованих для реабілітації з опорою на імплантати, спостерігали позитивну оптичну реакцію мікроциркуляторного русла на навантаження, тоді як у групах, стратифікованих для мостоподібного протезування, реєстрували негативну реакцію. Через 1 місяць реактивність у відповідь на навантаження була послабленою або негативною в усіх групах. Через 6 місяців у групі 1.1 після навантаження було встановлено збільшення координат X, Y і Z відповідно на +3,5, +2,5 і +2,7 одиниці, тоді як у групі 1.2 зміни були мінімальними (−0,1, +0,1 і +0,1 відповідно). У групі 2.1 відзначено зміщення у напрямі позитивної реакції (+0,3, +0,3 і +0,4), натомість у групі 2.2 зберігалася негативна реакція (−2,0 для кожної координати). Через 6 місяців відносні йод-асоційовані зміни координат становили 5,3–6,5% у групі 1.1 порівняно з 14,2–15,5% у групі 1.2 та 16,2–17,9% у групі 2.1 порівняно з 25,9–27,8% у групі 2.2 (p<0,001 для кожного порівняння групи додаткового супроводу з відповідною групою базової терапії). Висновки. У межах кожної страти ортопедичної реабілітації додатковий багатокомпонентний супровід був пов’язаний зі сприятливішим відновленням оптичної реакції ясен на функціональне навантаження та менш вираженим йод-асоційованим хроматичним зсувом через 6 місяців. Отримані результати обґрунтовують застосування стандартизованого оптичного моніторингу як додаткового методу поздовжнього оцінювання стану м’яких тканин у ділянці ортопедичних конструкцій. Водночас нерандомізований дизайн дослідження не дає змоги здійснювати пряме причинно-наслідкове порівняння реабілітації з використанням імплантатів і мостоподібних протезів.

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСУ АДАПТАЦІЇ ДО НЕЗНІМНИХ ОРТОПЕДИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ З ОПОРОЮ НА ДЕТАЛЬНІ ІМПЛАНТАТИ

Є.І. Семенов — 2026-08-17

Оклюзійні зміни, що виникають після встановлення ортопедичних конструкцій з опорою на дентальні імплантати змінюють баланс у роботі протилежних жувальних та скроневих м’язів. Ціль нашої роботи. Вивчити нейром’язову реакцію жувальних м’язів (Musculus Masseter, Tempralis Anterior) на встановлення незнімних ортопедичних конструкцій з опорою на дентальні імплантати для лікування часткової вторинної адентії в динаміці (3 місяці). Матеріали та методи дослідження. Нами було обстежено 15 пацієнтів (11 жінок і 4 чоловіків) в віці від 30 до 55 років. У всіх було виготовлено незнімні ортопедичні конструкції з опорою на дентальні імплантати в бокових ділянках щелеп (у 11 на нижній щелепі і 4 на верхній щелепі). Дефекти були однобічні. Обстеження проводились на час здачі ортопедичної конструкції з опорою на дентальні імплантати та через 3 місяці після. Активність м’язів Musculus Masseter, Tempralis Anterior реєстрували за допомогою бездротової ЕМГ системи Teethan®. Вивчали наступні показники: РОС, BAR, ASIM, TORS, ІMP. Результати дослідження. Коефіцієнт РОС жувальних та скроневих м’язів, індекс BAR, індекс ASIM, індекс TORS індекс ІMP на час встановлення ортопедичної конструкції вказували на відсутність в синхронізації роботи досліджувальних м’язів, що притаманно для однобічного жування. Через 3 місяці ці показники наближались до діапазону норми. Висновки. Після фіксації незнімної ортопедичної конструкції з опорою на детальні імплантати, що заміщує однобічні дефекти зубних рядів в бокових ділянках щелеп, у пацієнтів зберігається стереотип жування який проявляється у вигляді дисбалансу активності роботи пари жувальних та передніх скроневих м’язів, що притаманно для однобічного жування. Показники індексів: POC, BAR, ASIM, TOPS, IMP значно відрізняються від діапазону норми (р˂0,001). Через 3 місяці, після заміщення однобічного дефекту зубного ряду незнімною ортопедичною конструкцією з опорою на дентальні імплантати, активність пари передніх скроневих та жувальних м’язів наближаються до збалансованої контлатеральної активності.

ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЖУВАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПОВНОЮ АДЕНТІЄЮ ПІСЛЯ НЕЗНІМНОГО ТА ЗНІМНОГО ЗУБНОГО ПРОТЕЗУВАННЯ З ОПОРОЮ НА ІМПЛАНТАТИ

О.О. Фастовець — 2026-08-17

Мета роботи. Порівняти ефективність жувальної функції в пацієнтів із повною адентією після ортопедичної реабілітації незнімними та знімними зубними протезами з опорою на імплантати за результатами опитування. Методи дослідження. Проведено анкетування 60 пацієнтів із повною адентією віком від 62 до 76 років після 3 років користування протезами з опорою на імплантати. Оцінку здійснювали за валідованим опитувальником для визначення якості жувальної функції QMFQ (Quality of Masticatory Function Questionnaire). Наукова новизна. Згідно з даними проведеного опитування спостерігалася статистично достовірна розбіжність у середніх сумарних балах для пацієнтів із повною адентією при протезуванні знімними та незнімними конструкціями з опорою на імплантати (45,1±5,2 бала проти 18,4±2,7 бала, Р ˂ 0,001). При незнімному протезуванні встановлена майже повна фізіологічна компенсація жувальної функції, тоді як при застосуванні знімних конструкцій спостерігалися суттєві суб’єктивні труднощі при жуванні, які проявлялися в обмеженні вибору страв, необхідності запивання їжі, її розмочування, вживання соусів для полегшення формування харчової грудки. Уточнювальні питання про реальну механічну обробку продуктів, що входять до опитувальника, дозволили пояснити достатню жувальну ефективність у пацієнтів після знімного протезування з опорою на імплантати, яка досягалася перетворенням складних для пережовування продуктів на шматки, фарш та пюре. Натомість пацієнти з незнімними протезами демонстрували нульові показники у блоці модифікації продуктів, що свідчило про відсутність потреби в роздробленні продуктів перед вживанням. Висновки. Валідований опитувальник QMFQ продемонстрував вищу чутливість та інформативність щодо оцінки жувальної функції після зубного протезування з опорою на імплантати порівняно з більш вживаними опитувальниками для визначення рівня якості життя, пов’язаного зі стоматологічним здоров’ям, які схильні нівелювати розбіжності між різними видами ортопедичних конструкцій. Простота застосування даної методики в поєднанні з високою діагностичною цінністю дозволяє рекомендувати її для широкого впровадження в клінічну практику для оцінки якості протезування пацієнтів із повною відсутністю зубів із використанням імплантатів. Перспективним напрямком подальших досліджень є розробка та валідація спеціалізованих опитувальників, адаптованих саме для дентальної імплантації, що дозволить найбільш диференційовано оцінювати рівень загальної та функціональної реабілітації пацієнтів.

КОМОРБІДНІСТЬ У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

М.Е. Діасамідзе — 2026-08-17

Мета дослідження. Визначити поширеність коморбідності у пацієнтів стоматологічного профілю як інтегрального показника стану їх фізичного та психічного здоров’я, а також оцінити її потенційне значення як прогностичного критерію результатів стоматологічного лікування. Матеріали та методи. Аналіз коморбідності проводили ретроспективно за записами архівної бази 5000 медичних карт стоматологічних пацієнтів (форма 043/о), які звернулися до стоматологічних поліклінік міста Харкова за 2022-2025 роки, з використанням Charlson Comorbidity Index. Результати. Встановлено, що число соматичних захворювань у одного пацієнта коливалося від 2 до 6. Мінімальні значення CCI (0–2 бали) зафіксовані у 21 пацієнта І групи, середнє значення становило 3,46±0,16 бала, що відповідає помірному рівню коморбідності. Найвищі значення (8 балів) були у 55 пацієнтів ІІ групи, при середньому 6,15±0,13 бала, що свідчить про високий рівень коморбідності. Висновки. Поєднана патологія створює таку клінічну ситуацію, що вимагає врахування її особливостей. Це потребує мультидисциплінарного підходу, бо зв'язок системних захворювань з патологічними процесами в ротовій порожнині проявляється у взаємному обтяженні та призводить до збільшення терміну лікування з уповільненням реабілітації пацієнтів.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПЕРИІМПЛАНТНОГО МУКОЗИТУ ТА ПЕРИІМПЛАНТИТУ

Т.В. Михайлик — 2026-08-17

Актуальність. У всьому світі дентальна імплантація є одним із сучасних трендів, який активно стає розвиваючою сферою стоматологічної ортопедії та хірургії. Імплантація зубів – це відновлення цілісності зубів шляхом введення штучних матеріалів. Пошук шляхів підвищення ефективності стоматологічної допомоги та лікування пацієнтів із дефектами зубів є головним спрямованням на вибір сучасних технологій і матеріалів для зубних протезів. Дентальна імплантація є передбачуваною і широко застосовуваною процедурою в сучасній стоматології, але ряд факторів можуть негативно впливати на функціонування та тривалість використання імпланту. Пародонтальні патогени можуть спровокувати захворювання периімплантиту, тому вивчення засобів профілактики та лікування периімплантного мукозиту та периімплантиту є актульною проблемою, яка потребує всебічного вивчення. Мета. На основі наукового і клінічного матеріалу здійснити аналіз особливостей профілактики та лікування периімплантного мукозиту та периімплантиту. Матеріали та методи. Огляд провідних досліджень базувався на виявленні у пошуковій системі з біомедичних досліджень PubMed, а також у вільному доступі Google Scholar наукових публікацій, присвячених дослідженню специфіки й особливостей профілактики та лікування периімплантного мукозиту та периімплантиту. Для досягнення поставленої мети було використано методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація вітчизняної та зарубіжної наукової літератури з даної проблематики. Результати дослідження. Дентальна імплантація зубів наразі є однією з найдинамічніших галузей клінічної стоматології, яка може суттєво покращити якість життя пацієнтів як шляхом відновлення основної функції щелепної системи, так і шляхом корекції естетики обличчя, коригуючи низку інших функцій, пов’язаних із організмом пацієнта. Висновок. На основі аналізу науково-теоретичних та клінічних матеріалів було виявлено, що периімплантний мукозит та периімплантит, як факт порушення адаптації організму до імпланта, є серйозним викликом для фахівців ортопедичного та хірургічного профілю. Для ефективної імплантації зубів необхідно подальше вивчення механізмів адаптації імплантату, зменшення впливу факторів ризику, проведення ранньої діагностики з клінічним спостереженням та рентгенівською оцінкою. Питання етіології, патогенезу, профілактики та лікування периімплантного мукозиту та периімплантиту є актуальними і потребують подальшого вивчення.

ВИКОРИСТАННЯ БАГАТОШАРОВОЇ КОНСТРУКЦІЇ БАЗИСУ ПОВНОГО ЗНІМНОГО ПРОТЕЗА З РІДИНОВМІСНИМ ЕЛЕМЕНТОМ: КЛІНІКО-БІОМЕХАНІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

А.В. Чередниченко — 2026-08-17

Мета дослідження. Обґрунтувати доцільність застосування багатошарової конструкції базису повного знімного протеза з рідиновмісним елементом як способу зниження локальних пікових навантажень на слизову оболонку протезного ложа та скорочення адаптаційного періоду у пацієнтів із повною адентією. Теоретичним підґрунтям є сучасні дані про розподіл тиску «протез – слизова» та клінічне значення порога больової чутливості до тиску (pressure-pain threshold) у формуванні дискомфорту й болю при користуванні знімними протезами. Матеріали та методи дослідження. Проведено порівняльне клінічне спостереження у пацієнтів із повною адентією: основна група (n=24) ‒ повні знімні протези з багатошаровим базисом та рідиновмісним елементом; контрольна група (n=22) ‒ протези з традиційним жорстким акриловим базисом. Оцінювали: скарги на біль, ознаки травматизації / запалення слизової оболонки, термін адаптації, кількість корекцій у перший місяць, клінічну стабільність і суб’єктивний комфорт. Методологія оцінки ефективності узгоджена з підходами, що застосовуються у дослідженнях впливу інтерфейсних матеріалів (soft relining) на результати повного знімного протезування. Наукова новизна. У контексті проблеми локальних перевантажень протезного ложа та недостатньої стандартизації вимірювання тиску на слизову запропоновано клініко-біомеханічне обґрунтування рідиновмісного елемента як гідродинамічного демпфера, що під функціональним навантаженням перерозподіляє рідину в межах герметичного прошарку, потенційно вирівнюючи контактний тиск та зменшуючи пікові значення на тканинах. На відміну від м’яких підкладок, для яких описані проблеми адгезії, зміни твердості/шорсткості та мікробної контамінації у довготривалому періоді, рідиновмісна система акцентує на стабільності демпфувального ефекту за умови герметичності та точності виготовлення. Висновки. Застосування багатошарової конструкції з рідиновмісним елементом продемонструвало тенденцію до зниження частоти скарг на біль на 14-ту добу, скорочення терміну адаптації та зменшення кількості корекцій у перший місяць порівняно з традиційним жорстким акриловим базисом. Конструкція є перспективною для складних клінічних умов (атрофія гребеня, тонка/малорезистентна слизова, рухомі ділянки), що узгоджується з клінічними повідомленнями про liquid-supported протези, однак потребує подальших досліджень із кількісною оцінкою тиску «протез-слизова» та стандартизації технологічних параметрів.

ДИНАМІКА МІКРОБІОЛОГІЧНОГО СПЕКТРА ОДОНТОГЕННИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ОСЕРЕДКІВ МІЖФАСЦІАЛЬНИХ ПРОСТОРІВ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ: РЕЗУЛЬТАТИ РЕТРОСПЕКТИВНО- ПРОСПЕКТИВНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

А.С. Варжапетян — 2026-08-17

Вступ. В Україні зберігається висока частота гнійно-некротичних уражень клітковинних просторів дна рота та шиї, що в ряді випадків призводить до летальних наслідків. Враховуючи провідну роль мікрофлори в етіології та визначенні тяжкості перебігу одонтогенних гнійно-некротичних уражень м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки, вивчення змін мікробіологічного профілю одонтогенних флегмон має важливе практичне значення. Мета. Провести порівняльний аналіз мікробіологічного спектра післяопераційних ран у пацієнтів з одонтогенними гнійно-некротичними ураженнями міжфасціальних просторів щелепно-лицевої ділянки за результатами ретроспективного та проспективного досліджень. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів бактеріологічних досліджень пацієнтів із одонтогенними флегмонами за 2022–2024 роки та проспективне дослідження 107 пацієнтів, які проходили стаціонарне лікування у 2024–2025 роках. Виконано бактеріологічне дослідження післяопераційного ранового ексудату з визначенням видового складу мікроорганізмів, рівня бактеріального обсіменіння та антибіотикочутливості. Результати. Позитивний бактеріологічний ріст встановлено у 83 (77,6%) пацієнтів. Провідними представниками мікрофлори були Streptococcaceae (34,9%), Staphylococcaceae (21,7%) та Pseudomonadaceae (15,7%). Полімікробні асоціації визначалися у 31,3% випадків. Для більшості післяопераційних ран був характерний низький рівень бактеріального обсіменіння (68,7%), тоді як високе бактеріальне навантаження (≥106 КУО/мл) виявлялося у 21,7% пацієнтів. Найвищу активність щодо виділених мікроорганізмів продемонстрував кліндаміцин. Порівняльний аналіз ретроспективних та проспективних даних показав зменшення частоти виявлення Streptococcaceae з 80,8% до 34,9% та збільшення частки Pseudomonadaceae з 0% до 15,7%. Висновки. Сучасний мікробний спектр післяопераційних ран при одонтогенних гнійно-некротичних процесах характеризується збереженням провідної ролі стрептококової та стафілококової флори, збільшенням частки грамнегативних умовно-патогенних мікроорганізмів, насамперед Pseudomonas aeruginosa, а також високою поширеністю полімікробних асоціацій. Виявлені зміни свідчать про трансформацію мікробіологічного профілю післяопераційних ран та обґрунтовують необхідність постійного локального моніторингу мікрофлори і корекції схем емпіричної антибактеріальної терапії.

ГІГІЄНІЧНИЙ СТАН ПОРОЖНИНИ РОТА ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ПАРОДОНТУ У МЕШКАНЦІВ М. КИЄВА ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ

О.Ю. Гутник — 2026-08-17

Мета дослідження. Визначити особливості гігієнічного стану порожнини рота при захворюваннях пародонту у мешканців м. Києва залежно від рівня психоемоційного напруження. Матеріали та методи. Обстежено 60 осіб віком 20–55 років. До І групи увійшли 30 мешканців м. Києва, до ІІ групи – 30 внутрішньо переміщених осіб. Діагностику захворювань пародонта здійснювали відповідно до загальноприйнятих клінічних критеріїв на підставі класифікації EFP (2017) Для оцінки гігієнічного стану порожнини рота використовували індекси Гріна–Вермільйона (OHI-S), Турески, О´Лірі. Рівень психоемоційного напруження визначали за допомогою шкали реактивної та особистісної тривожності K. Kroenke et al. Рівень психоемоційного напруження визначали за допомогою шкали реактивної та особистісної тривожності K. Kroenke et al. Статистичну обробку результатів проводили із застосуванням критерію Стьюдента. Результати. Встановлено, що гігієнічний стан порожнини рота мешканців м. Києва залежить не тільки від ступеню ураження тканин пародонту, але і від рівня психоемоційного напруження. Зі збільшенням рівня психоемоційного напруження відзначалося погіршення всіх досліджуваних гігієнічних показників: індекси Гріна–Вермільйона (OHI-S), Турески, О´Лірі. При цьому, у внутрішньо переміщених осіб порівняно з постійними мешканцями м. Києва визначено більш виражене (p<0,05) погіршення гігієнічного стану порожнини рота: накопичення м’якого зубного нальоту до 2,85±0,37 проти 2,10 ±0,25, зубної бляшки до 3,57±0,25 проти 2,50±0,24 та мінералізованих зубних відкладень до 2,85±0,21, проти 2,45 ±0,19, що може свідчити про додатковий вплив хронічного стресу на стан тканин пародонту та рівень індивідуальної гігієни порожнини рота. Висновки. У внутрішньо переміщених осіб виявлено достовірно гірший гігієнічний стан порожнини рота порівняно з постійними мешканцями м. Києва. Отримані результати свідчать про необхідність розробки та впровадження профілактичних програм, спрямованих на покращення стоматологічного здоров’я внутрішньо переміщених осіб з урахуванням їх психоемоційного стану.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ФОТОДИНАМІЧНОЇ ТЕРАПІЇ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНОГО ПАРОДОНТИТУ ЗА КЛІНІЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ

Н.С. Мельник — 2026-08-17

Мета статті. Визначення клінічної та мікробіологічної ефективності ФДТ як додаткового методу в комплексному лікуванні хронічного пародонтиту, а також оцінювання її результативності в пацієнтів із супутніми системними захворюваннями, зокрема неконтрольованим цукровим діабетом. Методи дослідження. Проведено систематичний аналіз сучасних рандомізованих контрольованих досліджень і метааналізів (2021–2025 рр.) із застосуванням дизайну split-mouth та з паралельними групами. Аналізувались показники глибини пародонтальної кишені (PPD), рівня клінічного прикріплення (CAL), кровоточивості при зондуванні (BOP) та індексу зубного нальоту (PI) до і після терапії в короткостроковій (3–6 міс.) та середньостроковій (6–12 міс.) перспективі. Мікробіологічну оцінку здійснено шляхом визначення кількості патогенних анаеробних мікроорганізмів (Porphyromonas gingivalis). ФДТ застосовувалась із використанням індоціанін-зеленого (ICG, 810–830 нм) в поєднанні зі стандартною механічною терапією (SRP), а за потреби – у комбінації з регенеративними або кисневивільняючими методами. Результати. ФДТ достовірно зменшувала PPD на 1,2–1,5 мм, підвищувала CAL на 0,7–1,1 мм і знижувала BOP на 18–25%. Кількість патогенних анаеробів у біоплівці скоротилася до 60%. У пацієнтів із системними захворюваннями ефект залишався клінічно значущим. Найкращий результат спостерігався в перші три місяці після процедур. Наукова новизна полягає в комплексному узагальненні сучасної доказової бази щодо ефективності фотодинамічної терапії при хронічному пародонтиті, уточненні її клінічних і мікробіологічних ефектів у пацієнтів із супутньою системною патологією та обґрунтуванні доцільності впровадження персоналізованих протоколів лікування з урахуванням індивідуальних клінічних характеристик пацієнтів. Висновки. ФДТ ефективно підсилює комплексне лікування пародонтиту та створює умови для персоналізованих протоколів терапії. Подальші дослідження мають зосередитися на стандартизації протоколів, вивченні довготривалого ефекту, комбінованому застосуванні з регенеративними та кисневивільняючими методами та інтеграції ФДТ у цифрові схеми прогнозування результатів лікування.

ГІГІЄНІЧНИЙ СТАН РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПЕРІІМПЛАНТНИМИ УРАЖЕННЯМИ НА ТЛІ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ

Е.О. Петросян — 2026-08-17

Періімплантні ураження є одними з найпоширеніших ускладнень дентальної імплантації та характеризуються розвитком запально-деструктивних змін у тканинах навколо імплантатів. Мета дослідження. Оцінити гігієнічний стан ротової порожнини та проаналізувати структуру періімплантних уражень у пацієнтів із генералізованим пародонтитом залежно від стадії захворювання та статі. Матеріали та методи. Обстежено 39 пацієнтів із генералізованим пародонтитом та дентальними імплантатами. Залежно від стадії генералізованого пародонтита пацієнтів розподілили на три групи: з генералізованим пародонтитом І стадії (n=9), І–ІІ стадії (n=17) та ІІ–ІІІ стадії (n=13). У кожній групі виділено підгрупи залежно від статі. Клінічне обстеження включало оцінку стану тканин пародонта, визначення індексів Гріна–Вермільйона (OHI-S), O'Лірі, Турескі, проведення проби Шиллєра–Писарєва та аналіз структури періімплантних уражень. Статистичну обробку результатів виконували з використанням сучасних методів варіаційної статистики. Результати. Встановлено достовірне погіршення гігієнічного стану ротової порожнини зі збільшенням стадії генералізованого пародонтиту. Найнижчі значення гігієнічних індексів виявлено у жінок із генералізованим пародонтитом І стадії, тоді як найвищі показники зареєстровано у чоловіків із генералізованим пародонтитом ІІ–ІІІ стадії (р<0,01). Аналіз структури періімплантних уражень показав, що зі збільшенням стадії пародонтиту зростає частота деструктивних форм патології навколо імплантатів. При легших формах захворювання переважав періімплантний мукозит, тоді як у пацієнтів із тяжким перебігом генералізованого пародонтиту частіше діагностували періімплантит та випадки дезінтеграції імплантатів. Висновки. Погіршення гігієнічного стану ротової порожнини асоціюється зі збільшенням тяжкості генералізованого пародонтиту та зростанням частоти тяжких періімплантних уражень. Найбільш несприятливі показники зареєстровано у чоловіків із ГП ІІ–ІІІ стадії, тоді як найвища частота дезінтеграції імплантатів спостерігалася у пацієнтів із тяжкими формами генералізованого пародонтиту незалежно від статі.

АКТИВНІСТЬ ЛІЗОСОМАЛЬНИХ ФЕРМЕНТІВ РОТОВОЇ РІДИНИ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ РЕЦИДИВУЮЧИЙ АФТОЗНИЙ СТОМАТИТ

О.В. Скиба — 2026-08-17

Одним з найбільш поширених серед захворювань слизової оболонки порожнини рота є хронічний рецидивуючий афтозний стоматит (ХРАС). По даним відчизняної та закордоної літератури частота захворюваності коливається в межах 3-13% від всіх пацієнтів, котрі звернулися за допомогою з захворюваннями слизової оболонки порожнини рота. На даний час етіологія і патогенез хронічного рецидивуючого афтозного стоматиту не зовсім відома. Широкого визнання про патогенез ХРАС набула концепція «Біохімічних пошкоджень» про яку вперше заговорив К. Н, Веремеєнко ще в 1982 році, а потім підтвердили цю концепцію В. Ю Скляр, В. Я Скиба та їх учні. Дослідження активності лізосомальних ферментів ротової рідини може визначити їх роль в патогенезі стоматиту. Мета дослідження. Дослідити активність лізосомальних ферментів в ротовій рідині у хворих на хронічний рецидивуючий стоматит в перші дні появи афт з метою вивчення патогенезу з захворювання. Матеріали та методи дослідження. Нами було досліджено швидкість слиновиділення та активність лізосомальних ферментів ротової рідини у 31 здорових осіб і 27 хворих ХРАС обох статей і віку 25-60 років в перший день появи афт. Результати та їх обговорення. Вивчення швидкості секреції змішаної, паротидної і субмандибулярної слини свідчить, що у хворих ХРАС в стадії рецидиву цей показник не відрізняється від відповідного показника у людей контрольної групи. Однак швидкість відділення секрету дрібними слинними залозами зменшується в 2 рази. Ми відзначаємо підвищення активності катепсинів рН 3,5 і 5,5 в слині великих слинних залоз і відсутність будь-яких змін в секреті дрібних слинних залоз. Катепсини приймають участь в оновлені та розщеплені білків, приймають участь в апоптозі. Їх активність підвищується при запаленнях в тканинах. При ХРАС в стадії рецидиву спостерігається збільшення секреції лізосомальних ферментів великими слинними залозами і зниження секреції ферментів дрібними слинними залозами.

ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ ДИСБІОЗУ ПОРОЖНИНИ РОТА У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ НА ТЛІ ЛІКУВАННЯ

І.В. Ковач — 2026-08-17

Проблема стоматологічних захворювань в дитячому віці й сьогодні залишається однією з найбільш актуальних в сучасній стоматології, незважаючи на суттєві досягнення у вивченні етіології, патогенезу, методів діагностики, лікування та профілактики уражень твердих тканин зубів і запальних захворювань тканин пародонту. Особливої уваги потребують діти з особливими потребами, у яких функціональні порушення нервової системи, хронічні соматичні захворювання, зміни нейроендокринної регуляції та імунологічної реактивності організму створюють передумови до розвитку значних порушень мікроекології порожнини рота. Мета даного дослідження. Оцінити динаміку показників дисбіозу порожнини рота у дітей з особливими потребами на тлі проведеного лікування шляхом визначення активності лізоциму та уреази в ротовій рідині. Матеріали та методи дослідження. У дослідженні взяли участь 66 дітей віком від 7 до 18 років, які були розподілені на дві групи: основна (n = 31) ‒ діти з особливими потребами (дитячий церебральний параліч, синдром Дауна, аутизм, різні форми розумової відсталості з легким, помірним або тяжким ступенем зниження когнітивних функцій), що мали клінічні ознаки ураження твердих тканин зубів і запальних захворювань пародонту (хронічний катаральний гінгівіт або пародонтальний синдром) та група порівняння (n = 35) – діти відповідного віку без системних порушень розвитку з клінічно інтактними твердими тканинами зубів і пародонтом або пролікованими зубами. Результати дослідження та їх обговорення. Аналізуючи цифрові дані встановлено, що до початку лікування активність уреази в ротовій рідині дітей з особливими потребами була достовірно вищою порівняно з групою порівняння, що свідчить про значне підвищення рівня мікробного обсіменіння порожнини рота та розвиток дисбіотичних порушень. Висновки. Застосування розробленого лікувально-профілактичного комплексу, який включав професійну гігієну порожнини рота, санацію зубів в умовах загального знеболення, використання ферментних зубних паст, місцеве застосування сорбенту та протизапального препарату, а також кальційвмісного гелю, цитрату кальцію і пробіотика, сприяло достовірному зменшенню активності уреази та підвищенню рівня лізоциму в ротовій рідині. Найбільш виражений позитивний ефект спостерігався через 3 місяці після лікування. Під впливом проведених заходів ступінь дисбіозу в дітей основної групи достовірно знижувався протягом усього періоду спостереження, що свідчило про нормалізацію мікробіологічного балансу та покращення стану місцевих факторів захисту порожнини рота. Кращі результати лікування були досягнуті у дітей із легким та помірним ступенем когнітивних порушень, що проявлялося більш вираженим зниженням активності уреази, вищими показниками лізоциму та меншим ступенем дисбіозу протягом усього періоду спостереження. Отримані результати підтверджують доцільність комплексного підходу до стоматологічної реабілітації дітей з особливими потребами та свідчать про необхідність індивідуалізації профілактичних програм залежно від рівня когнітивних можливостей дитини.

ПОЛІМОРФІЗМ ГЕНІВ VDR BSM G>A, COL1A1 1546 SP1,G>T, MMP9 A8202G, САLCR C1377T, CASR A986S У ДІТЕЙ ЗІ СТОМАТОЛОГІЧНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ НА ТЛІ ЗАХВОРЮВАНЬ ОПОРНО- РУХОВОГО АПАРАТУ ТА НЕСТАЧІ ВІТАМІНУ D

Д.О. Сухомейло — 2026-08-17

Фундаментальними дослідженнями підтверджено, що карієс зубів у дітей супроводжується локальними і системними порушеннями кальцій-фосфорного обміну і є видимим маркером порушень імунітету й стану кісткової тканини організму в цілому. Нестача вітаміну D обумовлює проблеми з емаллю, що безпосередньо забезпечує підвищену карієсогенність. Недостатнє надходження кальцію, фосфору, магнію та вітаміну D до організму дитини, особливо в період ростового спурту, може негативно вплинути на формування кісткового матриксу. Сполучна тканина виконує численні та важливі функції в організмі, реагуючи практично на всі патологічні та фізіологічні впливи. Тому від якості метаболічних процесів, що відбуваються в ній, залежать процеси адаптації організму та стабільність його органів та систем, у тому числі і такої важливої, як опорно-руховий апарат. У зв’язку з цим зростає інтерес до вивчення генетичних чинників, здатних впливати на схильність, розвиток та індивідуальну тяжкість перебігу стоматологічних захворювань, особливо у пацієнтів із патологією опорно-рухового апарату. Метою даного дослідження була оцінка впливу поліморфних варіантів генів VDR BsmG>A, САLCR C1377T ,CASR A986S на розвиток вітамін-D-дефіцитного стану та остеопорозу, що супроводжує більшість захворювань ОРА у дітей. Матеріали і методи дослідження. Під час дослідження вивчали генетичний поліморфізм генів VDR BsmG>A, САLCR C1377T ,CASR A986S в групах пацієнтів зі стоматологічною патологією на тлі дефіциту вітаміну D, остеопорозу на фоні захворювань опорно-рухового апарату та контрольної групи з метою персоніфікованого характеру профілактичних та лікувальних стоматологічних заходів. Поліморфізм A986S гена CASR (rs1801725) оцінювали методом трипраймерної ПЛР з двома прямими праймерами для нормального та мутантного варіанту гена та одним загальним зворотним праймером. Поліморфізм гена CALCR C1377T (rs1801197) визначали методом ПЛР-ПДФР з відповідними праймерами. Частоту BsmI-поліморфізму гена VDR 283A/G(BsmI) (rs1544410) оцінювали методом ПЛР з детекцією результатів у режимі реального часу та аналізом кривих плавлення. Результати дослідження та їх обговорення. Проведений порівняльний аналіз різних генотипів Bsm поліморфного маркеру гена VDR показав, що частіше зустрічається генотип GG – 50% у дітей з остеопорозом. Частота алеля G у дітей з остеопорозом складала 70%. У дітей контрольної групи та з дефіцитом вітаміну D найчастіше зустрічалася гетерозигота GA (60%). Частота алеля G у дітей з остеопорозом складала 70%. Гомозиготний (ТТ) поліморфізм гена САLCR C1377T виявлено у 70% дітей з дефіцитом вітаміну D. Серед дітей з дефіцитом вітаміну D в порівнянні з дітьми контрольної групи та дітьми з остеопорозом на 20% частіше виявлено алель Т. Тільки в генотипі GS гену CASR A986S існує середня сила зв’язку між фактором ризику і захворюваністю на ОП (р < 0,001). Висновки. Не встановлено достовірного зв'язку залежності D-дефіцитного стану від генотипу Bsm поліморфного маркера VDR. Частоти алелей та генотипів поліморфізму Bsm гена VDR у дітей з ОП та D-дефіцитним станом не мають статистично значущих відмінностей від контрольної групи дітей. При оцінці поліморфізму гена CASR A986S значних асоціацій з наявністю ОП та вітамін-D-дефіциту не було отримано. Вивчення гена CASR A986S в якості маркера підвищеного ризику ОП та нестачі вітаміну D не є доцільним. Можемо зробити висновок, що причина високої поширеності дефіциту вітаміну D криється в його недостатньому надходженні з їжею та зниженому ендогенному синтезі в шкірі під впливом ультрафіолетового випромінювання.

БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ РОТОВОЇ РІДИНИ У ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ СКЕЛЕТНОГО РОЗШИРЕННЯ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ З ОСТЕОТОМІЄЮ

С.М. Григоров — 2026-08-17

Мета дослідження. Оцінити вплив лікувально-профілактичного комплексу, що включає препарат «Остеовіт» та зубний еліксир «Лізомукоїд», на біохімічні показники ротової рідини у пацієнтів після скелетного розширення верхньої щелепи з остеотомією. Матеріали та методи дослідження. У дослідженні взяли участь 20 пацієнтів, яких було розподілено на дві групи: контрольну, до якої увійшли 10 соматично здорових осіб, та основну, що включала 10 пацієнтів після скелетного розширення верхньої щелепи з остеотомією із застосуванням лікувально-профілактичного комплексу. До запропонованого комплексу входило застосування препарату «Остеовіт» по 1 таблетці 3 рази на добу під час прийому їжі протягом 2 місяців, а також щоденне використання зубного еліксиру «Лізомукоїд» для ополіскування ротової порожнини протягом 30 днів. Для біохімічного аналізу використовували нестимульовану ротову рідину, яку збирали вранці натщесерце. Дослідження проводили в динаміці: до початку лікування, через 1 та 3 місяці від його початку. У ротовій рідині визначали активність нейтрофільної еластази як маркера запалення, активність кислої та лужної фосфатаз, як показників кісткового метаболізму, активність каталази, як маркера антиоксидантного захисту, вміст малонового діальдегіду, як показника перекисного окиснення ліпідів, а також антиоксидантно-прооксидантний індекс. Статистичну обробку отриманих результатів здійснювали з використанням програм Microsoft Excel і Statistica 6.0 із визначенням середніх величин, похибки середнього арифметичного та вірогідності відмінностей за t-критерієм Стьюдента. Наукова новизна. Вперше доведено позитивний вплив лікувально-профілактичного комплексу, що включає препарат «Остеовіт» та зубний еліксир «Лізомукоїд», на нормалізацію активності маркерів запалення, кісткового метаболізму, зниження інтенсивності оксидативного стресу та посилення антиоксидантного захисту ротової порожнини у пацієнтів після скелетного розширення верхньої щелепи з остеотомією. Висновки. Проведені дослідження показали, що скелетне розширення верхньої щелепи з остеотомією не призводить до виражених і тривалих порушень біохімічного гомеостазу ротової порожнини. Застосування запропонованого лікувально-профілактичного комплексу сприяє зниженню активності запального процесу, пригніченню перекисного окиснення ліпідів, підвищенню антиоксидантного потенціалу та покращенню показників кісткового метаболізму. Через 3 місяці спостереження відзначено нормалізацію активності кислої фосфатази, зростання активності лужної фосфатази та підвищення індексу мінералізації, що свідчить про активацію процесів остеогенезу. Отримані дані формують біохімічне обґрунтування ефективності застосування препарату «Остеовіт» і зубного еліксиру «Лізомукоїд» у комплексному супроводі пацієнтів після скелетного розширення верхньої щелепи з остеотомією та дозволяють рекомендувати цей підхід для використання в практиці ортодонтії та щелепно-лицевої хірургії.

ВИЗНАЧЕННЯ ВПЛИВУ ЗБАГАЧЕНОГО ТРОМБОЦИТАМИ ФІБРИНУ (PRF) ТА КОНЦЕНТРОВАНОГО ФАКТОРА РОСТУ (CGF) НА РАННІЙ РЕПАРАТИВНИЙ ОСТЕОГЕНЕЗ ПІСЛЯ ЕНДОДОНТИЧНОЇ МІКРОХІРУРГІЇ: РАНДОМІЗОВАНЕ КОНТРОЛЬОВАНЕ КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Р.Ю. Кручак — 2026-08-17

Мета роботи. Плазма збагачена тромбоцитами (PRP) – це матеріал першого покоління, отриманий з тромбоцитів, з властивостями загоєння ран. Однак для приготування PRP потрібен процес подвійного центрифугування, а додавання гетеротромбіну та антикоагулянтів може викликати імунні та інфекційні реакції. Тому наразі PRP рідко використовується. У цьому рандомізованому контрольованому клінічному дослідженні порівнювався вплив збагаченого тромбоцитами фібрину (PRF) та концентрованого фактора росту (CGF) на раннє загоєння кістки після ендодонтичної мікрохірургії. Методи. Вісімнадцять пацієнтів з ізольованим періапікальним ураженням < 10 мм у фронтальній ділянці верхньої щелепи були випадковим чином розподілені на три групи: контрольна, PRF або CGF. Було проведено ендодонтичну мікрохірургію, і мембрани PRF або CGF були розміщені поверх кісткових дефектів в експериментальних групах. Об'єм кісткового дефекту через один тиждень, три місяці та шість місяців після операції оцінювали за допомогою конусно-променевої комп'ютерної томографії та програмного забезпечення Mimics. Результати були статистично проаналізовані за допомогою тесту Краскела-Уолліса та постфактумного U-тесту Манна-Вітні з корекцією Бонферроні. Результати та їх обговорення. При тримісячному спостереженні групи PRF та CGF показали значно краще загоєння кісток порівняно з контрольною групою (p > 0,05). Однак суттєвої різниці між групами PRF та CGF не спостерігалося. При шестимісячному спостереженні суттєвої різниці між групами не спостерігалося. Висновки. Згідно з результатами цього дослідження, було прийнято першу гіпотезу про те, що PRF та CGF сприяють ранньому загоєнню кісткових дефектів після ендодонтичної мікрохірургії. Також було прийнято другу гіпотезу про те, що немає різниці між PRF та CGF у сприянні ранньому загоєнню кісткових дефектів після ендодонтичної мікрохірургії. В межах обмежень дослідження, це дослідження клінічно продемонструвало, що PRF та CGF позитивно впливають на раннє формування кісткової тканини © Р.Ю. Кручак, 2026 Стаття поширюється на умовах ліцензії відкритого доступу CC BY 4.0 та можуть підвищувати терапевтичну ефективність ендодонтичної мікрохірургії. Для подальшої оцінки можливих переваг PRF та CGF в ендодонтичній мікрохірургії необхідні масштабні проспективні клінічні дослідження.

КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСТРОФІЧНО-ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТА У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ВТОРИННОЮ АДЕНТІЄЮ НА ЕТАПІ ПЛАНУВАННЯ ДЕНТАЛЬНОЇ ІМПЛАНТАЦІЇ

В.В. Шкіпор — 2026-08-17

Успішність дентальної імплантації безпосередньо залежить від вихідного стану тканин протезного ложа. Наявність в анамнезі дистрофічно-запальних захворювань тканин пародонта значно погіршує прогноз лікування через дефіцит кісткової тканини та агресивне мікробне навантаження. Метою дослідження було проведення комплексного клініко-епідеміологічного аналізу та визначення особливостей перебігу дистрофічно-запальних захворювань тканин пародонта у пацієнтів із вторинною адентією на етапі планування дентальної імплантації. Матеріали та методи. Проведено крос-секційне клініко-рентгенологічне обстеження 176 пацієнтів із вторинною адентією. З них сформовано цільову когорту (n=119) осіб віком від 18 до 60 років із супутньою пародонтологічною патологією. Оцінку стоматологічного статусу здійснювали з використанням стандартизованого зонда UNC-15, цифрової ортопантомографії та конусно-променевої комп’ютерної томографії. Діагноз верифікували за критеріями AAP/EFP (2017). Статистичну обробку даних проводили у програмі SPSS v.26.0. Результати. Встановлено високу поширеність захворювань пародонта серед обстежених (81,82%). У структурі уражень домінував генералізований пародонтит (82,64%), частота якого достовірно зростала паралельно з віком хворих, р<0,01. Найпоширенішим клінічним сценарієм виявився пародонтит ІІ стадії, ступеня В, діагностований у 49,58% осіб. Водночас понад 42% пацієнтів мали тяжкі форми патології (ІІІ та ІV стадії) із втратою клінічного прикріплення ≥5 мм, наявністю глибоких пародонтальних кишень, ураженням фуркацій та складними внутрішньокістковими дефектами. Висновки. Доведено, що абсолютна більшість пацієнтів із вторинною адентією мають виражені дистрофічно-запальні зміни пародонта, які супроводжуються критичним дефіцитом альвеолярної кістки. Це об’єктивно відносить їх до групи високого ризику та обґрунтовує необхідність проведення ретельної передопераційної пародонтологічної санації і застосування методик направленої кісткової регенерації перед встановленням імплантатів.

КСЕРОСТОМІЯ В ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ ЯК ФАКТОР РИЗИКУ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ У СТОМАТОЛОГІЇ

Г.О. Бабеня — 2026-08-17

Мета дослідження. Узагальнити сучасні дані наукової літератури щодо ролі ксеростомії як фактора ризику післяопераційних ускладнень у стоматології, проаналізувати її вплив на перебіг репаративних процесів та обґрунтувати доцільність оцінки функціонального стану слинних залоз при плануванні стоматологічних хірургічних втручань. Матеріали та методи. Проведено аналіз, узагальнення та систематизацію сучасних наукових публікацій, пошук яких здійснювали в міжнародних наукометричних базах даних PubMed, Scopus, ResearchGate та Google Scholar з використанням відповідних ключових слів. До аналізу включено сучасні систематичні огляди, метааналізи, клінічні дослідження та консенсусні документи, опубліковані переважно у 2021-2026 рр. Результати. Проаналізовано сучасні уявлення щодо причин розвитку ксеростомії у осіб похилого віку, серед яких провідне значення мають вікові інволютивні зміни слинних залоз, поліпрагмазія, серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, менопауза та променева терапія. Узагальнено дані про роль слини у підтриманні місцевого гомеостазу та механізми негативного впливу гіпосалівації на перебіг післяопераційного періоду. Показано, що ксеростомія супроводжується порушенням мікробіологічної рівноваги, зниженням ефективності місцевого імунного захисту, уповільненням репаративних процесів, підвищенням ризику альвеоліту, периімплантного мукозиту, периімплантиту, порушення остеоінтеграції імплантатів та кісткової регенерації після кістковопластичних операцій. Представлено узагальнену схему патогенетичного впливу ксеростомії на розвиток післяопераційних ускладнень у стоматологічній хірургії. Висновки. Ксеростомію доцільно розглядати як потенційно модифікований фактор ризику післяопераційних ускладнень у пацієнтів похилого віку. Оцінка функції слинних залоз і своєчасна корекція гіпосалівації можуть сприяти оптимізації репаративних процесів та покращенню результатів стоматологічної реабілітації.

ОБҐРУНТУВАННЯ ОРТОПЕДИЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ВКЛЮЧЕНИМИ ДЕФЕКТАМИ В БІЧНИХ ВІДДІЛАХ ЗУБНОГО РЯДУ

Д.В. Ращенко — 2026-08-17

Актуальність. Незважаючи на стрімкий розвиток стоматології як науки, популяризацію та широке застосування профілактичних заходів, втрата зубів залишається основним захворюванням, на подолання наслідків якого спрямовані зусилля сучасних стоматологів-ортопедів. За даними наукової літератури, кількість таких пацієнтів, які потребують ортопедичної допомоги, від загальної чисельності населення України, складає від 70,0% до 95,0% і на сьогодні залишається головною проблемою ортопедичної стоматології. Часткова втрата зубів залишається однією з найпоширеніших патологій зубощелепної системи. Особливе клінічне значення мають включені дефекти зубних рядів, локалізовані в бічних відділах, оскільки саме ці ділянки несуть основну жувальну функцію та навантаження, тому тема дослідження є актуальною, а важливим завданням ортопедичного лікування пацієнтів є відновлення ефективності жування при дефектах зубів у бічних відділах зубного ряду. Мета роботи. Систематизація та аналіз наукових літературних джерел щодо ортопедичного лікування пацієнтів із включеними дефектами в бічних відділах зубного ряду. Матеріали та методи. Пошук та проведення систематичного огляду літературних джерел пов’язаних із метою дослідження, здійснювався з використанням баз даних Pub Med, Scopus, Web of Science та Google Scholar. До уваги приймались наукові статті, систематичні огляди, клінічні дослідження, що висвітлювали актуальність дослідження. Результати. За результатами аналізу, виявлено, що часткова втрата зубів залишається однією з найпоширеніших патологій зубощелепної системи. Включені дефекти характеризуються наявністю опори зубів з обох боків дефекту, що створює, з одного боку, сприятливі умови для використання незнімних ортопедичних конструкцій, а з іншого ‒ створює складні біомеханічні умови для функціонування протезів. Порушення цілісності зубного ряду у бічних частинах призводить до таких змін: перерозподіл жувального навантаження; перевантаження окремих зубів; зміни в оклюзійних відносинах; розвиток патологічних процесів у пародонті; зниження ефективності жування. Висновки. Аналіз літературних джерел та клінічних досліджень дає змогу зробити висновки, що включені дефекти бічних відділів зубного ряду супроводжуються значними змінами функціонального стану зубощелепної системи та потребують професійного ортопедичного підходу до вибору методу протезування. Порушення цілісності зубів призводить до зміни оклюзійних взаємозв’язків, перерозподілу жувального навантаження та розвитку вторинних деформацій та дефектів зубних рядів. Своєчасне та раціональне ортопедичне лікування є найважливішим чинником у запобіганні ускладнень, а подальше вивчення проблеми діагностики та ортопедичного лікування пацієнтів із включеними дефектами в бічних відділах зубного ряду є актуальним та перспективними.