СУЧАСНИЙ ДОСВІД В ПИТАННІ СТОМАТОЛОГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ СЛИННИХ ЗАЛОЗ У ОСІБ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ

Анотація

Патологія слинних залоз у осіб середнього віку (35–60 р.) зумовлена мультифакторними впливами – ендокринними, метаболічними, аутоімунними, променевими та інфекційно-запальними.Попри наявність різноманітних терапевтичних підходів, уніфіковані міждисциплінарні протоколи лікування й профілактики залишаються недоопрацьованими. Метою дослідження було систематизувати сучасний клініко-експериментальний досвід щодо стоматологічного лікування та профілактики захворювань слинних залоз у середньовікової когорти пацієнтів з метою виокремлення ефективних та безпечних алгоритмів ведення. Матеріали та методи.Проведено цільовий наративний огляд літератури (2014–2024 рр.) згідно з PRISMA-ScR. Пошук виконано у PubMed, Scopus, Web of Science, Google Scholar та національних ресурсах. До аналізу включено 30 джерел, що відповідали критеріям релевантності (метаболічні, системні, радіаційні, інфекційно-запальні та неопластичні ураження; вибірка – дорослі 35–60 р.).Оцінювалися дизайн досліджень, терапевтичні втручання, клінічні кінцеві точки (швидкість слиновиділення, індекси гігієни, частота рецидивів, показники якості життя). Результати дослідження. Експериментальне введення меланіну при омепразол-індукованій гіпергастринемії нормалізувало протеазно-інгібіторний баланс слинних залоз, знижуючи протеолітичну активність на 15% (р < 0,05).У пацієнтів із сіалозом на тлі гепатобіліарної патології додавання «Лізоцим-форте» до стандартної схеми підвищувало антиоксидантно-прооксидантний індекс та покращувало швидкість слиновиділення на 22% у порівнянні з контролем. Комбінований лікувально-профілактичний комплекс з ультрафонофорезом прополісу забезпечував 100% клінічну ремісію сіалозу при нетоксичному зобі через 6 міс. Диференційований алгоритм менеджменту радіойод-індукованого сіалоаденіту (пролонговані глюкокортикоїди, сіалоендоскопія, замісна терапія) зменшував частоту ксеростомії ІІ–ІІІ ступеня та запобігав прогресуванню карієсу й пародонтопатій протягом року спостереження. Лазеротерапія при хронічних паротитах скорочувала тривалість болю та набряку після 1–2 сеансів і приводила до стабільної ремісії у 85% хворих. Висновки. Ефективність лікування захворювань слинних залоз у осіб середнього віку підвищується за рахунок патогенетично обґрунтованих комбінованих схем, що поєднують системні, місцеві й фізіотерапевтичні методи. Перспективними напрямами є застосування меланіну як протеазного модулятора, антидисбіотичних гепатопротекторів, малоінвазивної сіалоендоскопії та фотобіомодуляції. Подальші рандомізовані дослідження потрібні для стандартизації протоколів та оцінки довгострокової безпеки.